Смачна візитка Борівки…

Це село в Могилів-Подільському районі славиться своєю цікавою далекою минувшиною. До історичних об’єктів місцевого значення  належить і приміщення старого млина, що стоїть на березі річечки Бушанки. З різних причин його не використовують сьогодні за основним призначенням, зате для олійні в ньому повне роздолля, де у двох просторих кімнатах народжується рукотворне диво смачного промислу – соняшникова олія.

Її стійким духмяним запахом тут насичене повітря, просякнуті стіни й проолієні стояки одвірків і навіть бетонна підлога. Але скрізь і в усьому помітна дбайливо створена чистота. Це заслуга невеличкого колективу під керівництвом Василя Івановича Комаренка.

Від природи він любить порядок, а тим паче, коли це стосується робочого місця. У нього є добра господарська звичка –  зразу ж після чергового робочого дня все прибирати і готуватися до наступного. Під рівень йому й помічники Леонід Стратійчук та Микола Мануляк, які разом працюють уже третій рік.

– Коли мене призначили завідуючим олійнею, я запропонував колегам зробити ревізію всього обладнання, аби впевнитися в його надійності, – розповідає 63-річний Василь Комаренко. – За два тижні ми перебрали своїми руками все електрообладнання, замінили прес, підрихтували драчі й вальці, а пановки, де смажиться соняшник і яким уже по п’ятдесят років, залишилися старими, вони ще можуть служити людям…

  Нову команду сільських олійників активно підтримує директор СТОВ «Росія» Сергій Романович Годз. Він справедливо вважає їхню готову продукцію візиткою села, бо олією з Борівки смакують практично по всій Україні – «хто раз спробував, той захоче ще…». 

– І в цьому немає ніякого перебільшення, – каже керівник господарства. – Наше село дуже велике, і його представники живуть у різних куточках держави. Гостюючи в родичів, діти-онуки завжди повертаються додому з пляшкою-другою смачної олії, а потім звідусіль надсилають борівським олійникам слова вдячності…  

У структурі посівних площ СТОВ «Росія» соняшник займає до  тридцяти відсотків. Багато років його традиційно включають у перелік культур, якими орендар розраховується з власниками земельних паїв. І тоді від осені до зимових свят в олійні настає виробничий пік завантаженості. Команді Василя Комаренка доводиться працювати по два-три дні на тиждень, приваблюючи своєю високоякісною продукцією замовників.

А їх тут і так не бракує. Сюди везуть соняшникове насіння на переробку не тільки односельці, але й мешканці всіх без винятку довколишніх сіл. Черги розписані наперед на кілька днів, і робота триває з досвітку до темного вечора, щоб нікого не залишити з порожньою тарою.

– За зміну «тиснемо» до тонни соняшнику, – продовжує Василь Комаренко. – Процес виготовлення олії складний. Спочатку насіння  відвіваємо, підсушуємо та підсмажуємо, і тоді продукт виходить запашним на нюх і приємним на смак. Багато що залежить від якості самого соняшнику – вологості, засміченості та олійності зерна. Якщо воно не притухле та «набите» в шкаралупі по вінця, тоді з центнера можна взяти до 40 літрів прекрасної олії. Мені дуже подобається сорт соняшнику Антей, який районований у наших краях. От із нього гарний вихід продукції…

У Борівці добре налагоджена торгівля олією безпосередньо на місці її виробництва. Ціна хоч і висока, але не лякає людей. Ще недавно півторалітрова пляшка коштувала шістдесят гривень, а сьогодні – всі сто. Минулого року тут був випадок, коли в Борівку з Києва спеціально приїхав літній чоловік і сказав, що кращої олії він ніде не куштував. Купив два бідони й пообіцяв щоосені навідуватися сюди.

Відомо, що соняшникова олія без консервантів та рафінації вважається найбільш корисною, оскільки виробляється шляхом механічного віджиму з наступною фільтрацією. Це дозволяє зберігати вітаміни, мікроелементи, запах та смак насіння. Вона прекрасно підходить для заправки салатів, надаючи їм особливий смаковий колорит і аромат, а при консервуванні овочів – просто незамінна.

– Наші постійні відвідувачі знають, що у нас немає сезонності в роботі, а тому не запасаються олією на довгий термін – в будь-який час можуть отримати свіжу, аби тільки торішній соняшник не зіпсувався, – додає Василь Іванович. – Зберігати її треба в сухому, темному і прохолодному місці, а не в холоді. Краще – в закрученій металевою  кришкою скляній тарі, додаючи на трилітрову банку ложку солі чи кілька квасолин…

Наостанок Василь Іванович повідав про незвичного клієнта, який приїхав нещодавно із села Рознатівка під кінець робочої зміни і попросив зробити «особливу» олію. Він привіз двадцять п’ять  кілограмів соняшнику і вісім кілограмів зерна кукурудзи. Вийшло і справді щось особливе – повне відро світлої на колір і схожої за смаком на кукурудзяні пластівці олії. Він навіть купив у клієнта для домашніх потреб літр на пробу…

Віктор Зеленюк, власкор «Вінниччини»

Чернівецька громада

На знімку: Василь Комаренко

Фото автора

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені