Поштарка «на заміну»

Мирослава Бровченко проживає в селі Покутино нині Жмеринського району. Жінка працює поштаркою вже дев’ятий рік. За освітою пані Мирослава швея, понад три роки відпрацювала на фабриці у Хмільнику. А далі заміжжя, переїзд до села і важка робота в сільському господарстві.

Листоношою Мирослава Бровченко спочатку стала на прохання своєї подруги, на той момент офіційної поштарки. Коли жінка йшла у відпустку, то її підміняла пані Мирослава. Роботу колишня швея вивчила добре, з людьми швидко знайшла спільну мову, а коли діючу поштарку переводили на інше місце роботи, то про кандидатуру, окрім Бровченко, мови вже й не йшло.

– Нині я обслуговую понад 200 житлових дворів у Покутино, Хто виписує пресу, кому несу пенсію або соціальні виплати, а іншим доставляю до двору необхідні товари, – розповідає пані Мирослава. – У нашому поштовому відділенні порядок, бо ним керує відповідальна людина Ольга Шмигленко. Та й загалом колектив у нас дружний, хоч і маленький: всього троє працівників разом із Ніною Чемерською – поштаркою з Калетинки. Хочу також висловити подяку нашоку керівництву із Шаргорода, зокрема Борису Хазіну, який завжди підтримує поштарок порадами та надає консультації.

– Село Покутино довге і розкидане по горбистій місцевості, велосипедом чи іншим транспортом до клієнтів добиратися незручно – ходимо пішки. Намагаємося працювати так, щоб найперше людям було добре. Приємно відзначити, що наша праця теж у повазі в місцевих. «Вінниччину» у нас у селі знають, люблять і читають. Є багато передплатників, які вірні газеті протягом багатьох років. Видання люблять за те, що воно близьке духом до людей, пише про цікавих особистостей, талановитих земляків та непрості людські долі. Редакція не залишається осторонь конфліктів і навіть допомагає вирішувати проблемні моменти в громадах.    

Робочі сумки у пані Мирослави важкі: у них може поміститися близько 10 кілограмів замовлених селянами товарів, і це, окрім пошти та газетної періодики.

– Поштарка не лише розносить пошту, а й має вислухати людей, так би мовити, працює позаштатним психологом. Самотні бабусі люблять порозпитувати, що нового чути в селі, а поки рахую пенсійні гроші, то маю встигнути все розповісти та на всі питання відповісти. Така вже в мене робота, – зізнається поштарка. – Мій відпочинок – книги. Вдома маю велику бібліотеку, екземпляри до якої збираю вже понад три десятки років. Найбільше люблю читати історичні романи, детективи та художню класику. Коли читаю, то повністю поринаю у створений письменником світ: нічого не чую і не бачу. Можу навіть пожертвувати нічним сном заради цікавої книжки.

За життя пані Мирослава прочитала понад 5000 тисяч книг, а у її колекції налічується понад пів тисячі паперових «друзів». З книгами у її житті можуть конкурувати хіба що квіти, їх поштарка сіє багато і різних. Все її обійстя потопає у пишних клумбах.

Вікторія МЕЛЬНИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені