«Хочеш бути успішним – будь ним» –

життєве кредо спортсмена та тренера з рукопашного бою Дмитра Таранця

Герой цього матеріалу родом із села Куренівка, що поблизу Чечельника. Хлопчиною він мав звичайнісіньке сільське дитинство, сповнене свободи та пригод. Вищу освіту пан Дмитро здобував у Львівському лісотехнічному університеті й на перших порах збирався цілком присвятити себе здобутій спеціальності. Однак під час навчання у західній столиці він зацікавився рукопашним боєм, але спортивну секцію відвідував виключно для саморозвитку та підтримання своєї фізичної форми.

Небайдужий тренер та команда однодумців швидко переконали Дмитра, що цей спорт достойний того, аби стати важливою частиною його життя. Єдиноборство додавало молодому студенту не лише фізичної витривалості та вправності, але й навчало дисциплінованості та організованості й в інших сферах. Після закінчення навчання у Дмитра дещо змінилися й плани на майбутнє. Хлопець захотів будувати кар’єру в силових структурах, для цього дочекався весняного призову і пішов служити до армії.

Але доля розпорядилася інакше: події на Майдані та кількаразове відтермінування бажаної роботи в силових структурах повернули його «до джерел». І тут знадобився диплом Львівського вишу…

Першим місцем роботи Дмитра Таранця став Національний природний парк імені Кармелюка в Чечельнику. Приязнь до лісогосподарської справи чоловік перейняв від батька, який багато років свого професійного життя віддав «лісовій стихії».

– Робота роботою, але я, молодий хлопець, жити без спорту вже не міг. На той час головним для мене було не отримання «поясів», хоч зараз я вже маю «чорний», а щоденне покращення рівня своєї майстерності, – розповідає про тренерське становлення пан Дмитро. – Тоді різноманіття в спортивних секціях, особливо для дорослих, у Чечельнику не спостерігалося. Тож я прийшов до висновку, що якщо займатися і робити це якісно, то потрібно створювати секцію «під себе». Одним словом, організувати тренування, щоб і самому тренуватися, і бажаючих навчати.

– Я прийшов у спорт досить пізно, у 17 років, і тоді навіть не мріяв, що залишуся в ньому так надовго та ще й переросту з учнів у тренери. Аби проводити тренування правильно, я вступив на другу вищу освіту знову ж таки у Львів, в університет фізичного виховання, – пригадує спортсмен.

Першим учнем Дмитра Таранця став його близький друг, і саме він підштовхнув молодого спортсмена перетворити їхні «камерні» тренування на організовані масові. Так утворилася громадська організація «Спортивний клуб Сапсан». Спочатку тренер займався лише з дорослими, але побачив, що більше спортом цікавляться саме діти, і вирішив переключитися на молодшу вікову категорію. Охочих Дмитро набирав, відвідуючи місцеві школи та розповідаючи дітлахам про переваги своєї спортивної секції.

Інформаційна кампанія дала свої «плоди». Дітей прийшло багато, але за деякий час залишилися лише ті, хто дійсно зацікавився і мав велике бажання працювати і навчатися під керівництвом молодого тренера.

– Вагомим «плюсом» Чечельника для мене виявився той факт, що це містечко невелике, зі слаборозвиненою спортивною інфраструктурою. Тож всі були зацікавлені, щоб тут розвивалися нові види спорту, а діти та юнаки мали де проводити своє дозвілля. Місцева влада, дізнавшись про наш гурток, висловила підтримку і періодично допомагає нам із покриттям витрат на виїзних змаганнях (за що ми дуже вдячні), – розповів чечельницький тренер.

Починала громадська організація свою роботу з однієї кімнатки в будівлі місцевого спортклубу, а наразі «Сапсан» має власне приміщення в центрі міста, з чим їм дуже допоміг спонсор – місцевий аграрій Борис Чернега. Нинішня зала для занять обладнана матами та всім необхідним інвентарем для тренувань, тож до сусідніх сіл Дмитро Таранець на гуртки вже не їздить. Натомість талановитих дітей до нього на заняття привозять з усього колишнього  Чечельницького району.

На базі спортивного клубу декілька років поспіль проводяться літні табори. Під час яких юні спортсмени декілька ночей проводять на природі, навчаються розпалювати вогнище, готувати їжу та слідкувати за собою в «некомфортних» природних умовах. Інтернету і зв’язку майже немає, а гаджети діти використовують виключно для того, аби зробити фото. На комп’ютерні ігри у дітей просто немає часу, та їм і не кортить. Адже рухливі ігри в компанії однолітків куди веселіші, ніж усамітнення з електронним пристроєм. Навіть декількох днів подалі від батьків дітям вистачає, аби подорослішати, навчитися підтримки, командної роботи та самостійності.

 Цікаво, але навіть свою долю Дмитро Таранець знайшов у залі. Тетяна прийшла за компанію «просто подивитися» і «дотренувалася» аж до заміжжя. За фахом дівчина медик, але повністю розділяє захоплення чоловіка спортом. Нещодавно у молодого подружжя народився первісток, малюк полюбляє, коли його приносять на таткові тренування, уважно роздивляється обстановку та людей і слідкує за усім, що відбувається.

Пану Дмитру вдається поєднувати тренерську роботу зі службою в судовій охороні. І обидві справи він робить якісно, адже, що стосується спорту, то виховав не одного чемпіона України. А у 2019 році Олександр Соловей, спортсмен із «Сапсана», став чемпіоном світу зі змішаних єдиноборств (тоді тренер не зміг особисто супроводжувати юного спортсмена на змагання в Італії). Однак 30 липня цього року Олександр знову поїде, вже зі своїм тренером, на чемпіонат світу серед юнаків (12-17 років) зі змішаних єдиноборств, який відбудеться у Софії (Болгарія). Дмитро Таранець, як і першого разу, стовідсотково впевнений у своєму вихованцеві та покладає великі надії на його вдалий виступ.

Вікторія МЕЛЬНИК

Світлини надані Дмитром Таранцем

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені