Генеральний директор корпорації «Вінницясадвинпром» Анатолій Семенюк: «Я об’їздив пів світу, і найсмачніші яблука – на Вінниччині…»

Анатолій Семенюк – фахівець садівничої галузі, відомий не лише на Поділлі, а й на теренах всієї України. У корпорації «Вінницясадвинпром» розпочав роботу з 1991 року спочатку на посаді заступника генерального директора, згодом очолив структуру. За багаторічну плідну працю Анатолій Іванович удостоєний високих державних нагород: ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, медалі «Знак пошани», почесного звання «Заслужений працівник сільського господарства України». Земляки не раз вибирали його депутатом до місцевих рад різного рівня, підлеглі шанують як вимогливого та справедливого керівника, який, попри віяння часу та економічні перипетії, завжди міцно тримав штурвал ввіреної йому галузі. Від помічника бригадира садової бригади до директора підприємства у найбільшому садівничому селі області в Рахнах-Лісових його шлях був послідовним та невипадковим – не помітити організаторські здібності молодого фахівця було неможливо. Тож незабаром його запросили до Вінниці, яка за 30 років теж вже стала рідною. І при таких кар’єрних злетах і робочому навантаженні Анатолій Іванович примудряється зилишитися романтиком у душі і з невимовною ніжністю і замріяністю говорити пр справу свого життя – подільський сад… Чим живе сьогодні очолювана ним структура і чи залишається Вінниччина найквітучішим садом країни – сьогоднішня наша розмова.

– Анатолію Івановичу, почну з дещо дошкульного питання. У складі назви корпорації  досить відчутно прослуховується корінь «вин». Але вже багато-багато років винної продукції місцевого виробництва на місцевих ринках не спостерігається…

– Так, виноробні цехи наших підприємств не працюють, вони «законсервовані» приблизно з  95-96 років. А до того плодово-ягідні вина вироблялися в 14 цехах  нашої області. З часом ця справа стала вкрай нерентабельною – значно подорожчав і цукор, і спирт. Та й бентонітова глина, яку використовували для усунення винного осаду, також стала дорогою. У найкращі для галузі часи Вінниччина виробляла до 20 тисяч декалітрів вина і мала стабільний попит на теренах колишнього СНД. Це вино мало 16% міцності і 16% цукру і вважалось десертним.  «Яблучне», «Золота осінь», «Полуничне», «Чорносмородинове», «Малинове», «Альмінська долина» смакували багатьом, попри широкий вибір на ринку і виноградного вина. А деякі наші напої, як то «Малинове» та «Агрусове» вина, вважались ексклюзивними, з особливо вишуканим смаком. Звісно, зараз усе обладнання вже застаріло, ринок переорієнтувався, але ставити «крапку» в цій галузі передчасно, перспективи і можливості можуть змінитися в будь-який момент. Можливо, зміниться державна політика, також ми можемо опанувати нові технології.

Що являє собою  корпорація «Вінницясадвинпром» на сьогодні?

– Це об’єднання садівничих  господарств різної форми власності. Це і великі акціонерні товариства (створені на базі колишніх потужних радгоспів), приватні підприємства, фермерські господарства, ТОВ – всі ті, основна галузь господарювання яких – садівництво. В межах корпорації об’єднали нині 40 таких господарств. Спрямовує зусилля на надання методичної, наукової, технологічної та агротехнічної допомоги. Щомісяця організовуємо науково-практичні семінари, поїздки  у кращі підприємства і всередині області, країни, і за кордон, відстежуємо новітні технології, перспективний садівничий матеріал, відкриваємо нові ринку збуту і не забуваємо про старі. Робимо все для того, щоб сади Вінниччини буйно квітнули та рясно родили щороку. Садівництво – це така галузь, яка без системної підтримки вижити не може. До речі, моя посада виборна, генерального директора переобирають раз на 5 років.

Який середній розмір садів ваших акціонерів, яку площу вони обробляють?

– Площа багаторічних насаджень корпорації – 12 тисяч гектарів садів, крім того, є  45-50 тисяч гектарів ріллі.  Перелік багаторічних насаджень досить сталий і традиційний: яблуня, груша, слива, черешня, вишня, малина, смородина, суниця. Зараз  почали активно вирощувати лохину – на ринку є великий попит на цю перспективну ягоду, вона досить продуктивна і має високу ціну, це дуже рентабельна культура. Ну, а в безперечних, повсякчасних подільських лідерах, які поза конкуренцією були, є і будуть, – яблука! Яблуневих садків маємо найбільше. Якщо ягідники в нас 500-600 га в цілому по корпорації, кісточкових культур (черешня, вишня, абрикос, слива) – десь до 1000 га, то решту площ займають яблуні.

Тобто Вінниччина не здає своїх лідерських позицій у садівництві?

– Звичайно,  наша область – беззаперечний і об’єктивний лідер, ми посідаємо перше місце по всій Україні по багаторічних насадженнях і по валовому виробництву плодово-ягідної продукції.  До всього, саме на Вінниччині вирощується  35% всіх вітчизняних яблук. На другому місці –  Чернівецька область, але там переважають дрібні фермерські господарства. А на нашій території – крупні акціонерні товариства, які мають до  600-700 гектарів землі. Зазначу, що в цьому році погода дуже несприятлива для садівничої галузі. Травневі заморозки знищили  цвіт і зав’язь ранніх культур, таких як рання черешня, абрикос і т. д. Після того пішли тривалі дощі, а згодом – сильний градобій. Відтак втратили до 30-40% майбутнього врожаю. Що й казати – галузь садівництва дуже і дуже ризикована, дуже залежна від погідних умов. До всього, останнє десятиліття намітилась погана тенденція – стабільні травневі заморозки. Якщо вони траплялися раніше – то не частіше, ніж раз на 5 років. А тепер це вже стало прикрим супроводом цвітіння. І це попри загальне потепління клімату.

Розкажіть про ринки збуту. Куди Вінниччина продає свою плодово-ягідну продукцію?

– Переважна частина врожаю реалізується на внутрішньому ринку – Київ, Одеса, Вінниця. Останнім часом виробники активно співпрацюють із мережами супермаркетів, продуктовими ринками. На плодопереробні підприємства потрапляє приблизно 20% від зібраного  врожаю. Останні роки ми активно продаємо нашу продукцію і за кордон, причому опановуємо нову для нас географію збуту – Індію, Індонезію, ОАЕ. Але для того, щоб вийти на такий ринок, необхідно дотриматись великої кількості вимог. Зокрема, пройти сертифікацію міжнародного зразка. Це можуть собі дозволити лише великі підприємства, тому що вся процедура коштує не менше 300-400 тис. гривень. Та й не всі сорти можна експортувати – у країни з таким кліматом на експорт підходять лише певні сорти яблук. Доставляють їх, зазвичай, морським транспортом, у спеціалізованій упаковці. Але вже є позитивна тенденція – наші яблука там припали до смаку, і на них є стабільний попит.

Якщо говорити про сучасні тенденції і тренди, то найзатребуваніший у суспільстві – на екологічно чисту продукцію. Люди готові платити за приставку «еко» більші гроші, але хочуть бути упевнені, що фрукти вирощені природнім способом, без найменшої «хімії». Чи вирощують на Вінниччині продукцію такої якості?

– В нас є кілька господарств, які спеціалізуються у цьому напрямку. Зокрема, в колишньому Барському районі, в Іллінцях. Там відмовились від хімічних засобів захисту, а використовують виключно біопрепарати. Звичайно, щоб отримати продукцію з приставкою «еко», також необхідно пройти етапи сертифікації. У підсумку продукція дорожчає. Але за кордоном заможніший споживач, готовий за це платити. Тому такий врожай вирощують на експорт. Його використовують у тому числі і для виробництва дитячого харчування. Також на місці переробляють, виготовляють  екологічно чисті фруктові соки. Це затребуваний напрямок, і в нас є резерви, щоб йти таким шляхом.

Не всім по кишені куштувати плоди з екосертифікатом. То невже пересічний покупець ризикує купити «захімізовані», багаторазово оброблені отруйними речовинами яблука та груші?

– Ні, в жодному разі! Підприємства, що входять до нашої корпорації, дотримуються вимог із застосування засобів захисту рослин, добрив тощо.  Ми співпрацюємо з такими визнаними світовими фірмами, як Сингента, Байєр, БАСФ – продукція сертифікована, за дотримання технології безпечна. Все це контролюється і перед закупівлею на ринку чи в магазинах. Найменше відхилення закриває цей ринок збуту. Ми відповідаємо за якість продукції.

Яких  кроків від держави потребує галузь для підтримки і більшого розвитку?

– Не можна сказати, що ми зовсім обділені державною увагою. Принаймні нам виділяють кошти, які збирають за рахунок продажу алкогольних та тютюнових виробів – 1,5% виділяють на розвиток садівництва, виноградарства і хмелярства. Відтак нам частково  відшкодовують витрати на закупівлю посадкового матеріалу, створення шпалер, зрошення, закупку деякої с/г техніки і на побудову холодильників із регульованим газовим середовищем. Ця програма підтримки діє з 1999-го року, і за її рахунок чимало підприємств підтримало і розвинуло своє садівництво. Такі холодильні установки особливо потрібні для крупних виробників, які  збирають по  2-3 тисячі тонн яблук. Відтак частину можна реалізувати з осені, а вже після нового року продати за дещо вищою ціною, але такої самої високої якості. З десяток акціонерів корпорації мають такі холодильники у своїй власності. Також потребуємо захисту внутрішнього ринку від надмірного та нерегульованого експорту. Але за виваженого господарювання садівничі підприємства можуть бути дуже успішними – навіть мати мільйонні прибутки.

– А який ваш улюблений сорт яблук? І взагалі, де вони найсмачніші?

– Особисто я найбільше полюбляю яблука сорту Сніговий Кальвіль – неодмінно на зиму заготовляю з кілька ящиків. Тепер його не дуже часто вирощують, бо він не дає високої врожайності. Але смак неперевершений! Я об’їздив чи не всю Європу, відвідав багато країн світу, і тому можу авторитетно заявити: найсмачніші у світі яблука – українські, а серед них – саме наші, подільські, з Вінниччини. І тому є наукове підгрунтя, це поєднання кліматичних умов та хімічного складу наших родючих земель. Трошки західніше по Україні – більше вологи, десь її бракує, десь бідніші грунти – а саме в нас, на Вінниччині – ідеальні умови для вирощування яблук. Маю я і власний сад, він знаходиться в Рахнах-Лісових, звідки починав свою «садівничу» кар’єру. Нині ним опікується мій молодший син Олександр, який серйозно займається фермерством. Тому наша родина куштує плоди з власного саду, всі новітні технології, перспективні сорти та інше також випробовуємо на власній ділянці.

– А які сорти яблук, черешень можете порадити читачам, щоб ті повсякчас були з гарним врожаєм, попри погодні «вибрики»?

– Треба віддавати перевагу районованим сортам або таким, що мають імунний захист від хвороб. Серед яблунь це Голден делішес, Джонаголд,  Айдаред, Папіровка,  Фуджі. Флорина та Чемпіон не вражаються паршею.  Гарно опираються надмірній волозі, не гниють черешні Кордія чи Регіна.

Р.S. 14 липня Анатолій Іванович Семенюк святкує день народження. Ми щиро вітаємо його з цієї нагоди і зичимо міцного здоров’я, оберемків щастя, натхнення в праці та родинного затишку. Нехай плоди вашої праці будуть солодкими, сади буяють врожаями, а життя повниться успіхами та всілякими гараздами! З роси й води Вам, головний садівник краю!

Підготувала Юлія РАЗАНОВА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені