Паротягом-«ветераном» раритетною вузькоколійкою

мали можливість проїхатись шанувальники старовини, котрі на запрошення «Укрзалізниці» завітали нещодавно до Гайворона з різних куточків України та Європи.

Унікальність поїздки полягала в тому, що запрошені пасажири мали можливість проїхати колією, яку було введено в експлуатацію ще наприкінці

XIX століття. А тягнув вагони локомотив, збудований за німецькими технологіями часів Другої світової війни.

Якщо коротко, то його історія така. По завершенні війни СРСР уклав договір з Німеччиною, яка в рахунок репарацій зобов’язувалась спорудити 400 потужних магістральних вузькоколійних паровозів. Що й було зроблено. Коли ж врахувати, що Німеччина завжди славилась своїм машинобудуванням, то, можливо, саме тому один із локомотивів зберігся у робочому стані у Гайворонському депо.

А от вузькоколійка Рудниця – Гайворон – Голованівськ, що  поєднує Кіровоградську та Вінницьку області і якою їхав потяг, має ще довшу історію – із 1897 року. Наразі – це найдовша вузькоколійка в Європі. Її довжина – 130 км. Потяг рухається нею зі швидкістю 20-40 км/год, а сам переїзд триває чотири години.

При цьому на цінувальників ретро-залізниці чекав ще один сюрприз. Виявляється, у Гайвороні, в тамтешньому Залізничному музеї, у чудовому технічному стані перебуває стародавній бельгійський потяг. Такого більше нема ніде у світі – він зберігся тільки в Україні. Бельгійці просили віддати його, проте адміністрація музею відмовила.

Але найбільше учасникам подорожі запам’яталась подорож вузькоколійкою. Проїжджаючи мальовничими місцями Вінниччини, їм мимоволі пригадувались історичні фільми, у яких вузькоколійка стала локацією для зйомок. Це відомі фільми такі, як: «Дев’ять життів Нестора Махна» та «Життя і пригоди Мішки Япончика».

Тож всі 120 учасників подорожі мали змогу не лише ніби повернутись на століття назад, а й насолодитися мальовничими краєвидами, вдихнути аромат квітучих трав та почути дзвінкий «голосок» потяга. Його тоненький гудок-сигнал, який нагадував кування зозулі, було чути здалеку. Саме тому в народі йому і дали назву – «зозулька».

А ще учасники подорожі мали можливість скуштувати автентичні страви, що були приготовлені в… топці паровоза. Особливу радість присутнім доставляла можливість зробити фото окутаного димом та парою локомотива під час руху. Як потім вони зізнавались, для багатьох із них ретро-подорож стала поверненням у дитинство.

Поїздка закінчилася пізно ввечері, але в пам’яті надовго залишиться маленький синій потяг з «іграшковими» вагончиками, тоненький пташиний спів, безкраї поля, луки й пасовища за вікном, гарний настрій і привітні сусіди поруч.

Вікторія БАБИЧ-ВЕПРЄВА

Фото Бориса Корпусенка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені