Усміхнена казка

Творчий портрет поетеси та радіожурналіста Світлани Кравінської

Світлана Кравінська – знана на Поділлі радіожурналістка філії АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Вінницька регіональна дирекція «ВІНТЕРА», авторка сотень радіопередач, що відображають наше сьогодення у всій його багатогранності. А ще вона пише казки і колисанки для найменших читачів, які спершу звучать по радіо, а потім перетворюються у книжки. І вони такі ж добрі і усміхнені, як і сама авторка.

Фаховий філолог, червонодипломниця Вінницького державного педагогічного університету, учасниця багатьох наукових конференцій, переможець численних студентських наукових олімпіад та творчих конкурсів, Світлана прийшла на радіо не випадково. Журналістика приваблювала її ще зі студентської лави. Газета «Вінниччина» охоче друкувала юну авторку і навіть платила гонорари, сказати б, за своєю вартістю крихітні гонорарчики, але все одно вони тішили душу студентки, яка уже тоді проявила хист виявляти цікавинки в оточуючому світі людей і подій. А на обласному радіо Вінницької державної телерадіокомпанії її провідником у професію стала заслужена журналістка України Зоя Тищенко. Саме її професійність, глибокий, чуттєвий голос і закохали Світлану Кравінську у радіомистецтво. Добре, коли поруч були надійні колеги-друзі, маститі журналісти: Олена Ставицька, Ольга Зайцева, Валентина Гальянова, Наталка Некипіла, Вероніка Ганай, Наталка Тукало, Тетяна Скомаровська, Юлія Шипунова, Олександр Блажко, Сергій Маламура. А ще робота радійника невід’ємно зв’язана зі звукорежисерською працею. Справжніми друзями і майстрами своєї справи стали звукорежисери Оксана Кравчук, Тетяна Левченко, Людмила Мороз, Наталя Морозова, які так вдало доповнюють влучними фонами, спецефектами і музикою усі передачі на радіо!

 Нині Світлана Кравінська уже майже п’ятнадцять років розкошує у безкрайому радіоефірі, сповненому голосів і звуків. Це воістину її світ. Чи не тому, що вона так любить і знає світ музики, в дитинстві закінчила музичну школу, готувалася стати музикантом? А радіожурналістика – це вищий пілотаж у медійному середовищі, адже радіослухач не відволікається на зорові подразники, тому він особливо чутливий до мовних помилок чи невправностей, навіть до тембру голосу дикторів і радіоведучих. А що вже казати про прямі ефіри, на яких радіожурналіст у своєму прагненні «розговорити» щодня іншого гостя ефіру мусить виявляти ще й неабиякі якості актора та психолога! Втім, Світлані Кравінській усі труднощі професії до снаги. У її творчому здобутку численні авторські проєкти і передачі, які виборювали першість і гран-прі на всеукраїнських та міжнародних радіофестивалях та конкурсах. Навіть є диплом кращого спортивного журналіста Вінниччини 2007 року за радіопередачу «Арена».

Світлана уміє у людському життєвому вирі відшукати яскраву особистість, здатну здивувати і навіть вразити радіослухача. Так народилися радіофільми: «Чисті роси сімнадцятої весни» про молодого сільського ветеринара (диплом першого ступеня Всеукраїнського радіофестивалю «Калинові острови – 2009»), «Під одним дахом, на одній землі» про долю асирійки, вижити якій допомогли українці (гран-прі Міжнародного фестивалю радіомистецтва «Калинові мости – 2013»), «Покласти життя на вівтар Батьківщини» про Героя Небесної Сотні, вінничанина Максима Шимка (диплом другого ступеня Всеукраїнського фестивалю телерадіопрограм «Кобзар єднає Україну», 2017р.) І це тільки невелика дещиця її нагород.

– З якими тільки цікавими людьми не довелося мені зустрічатися! – усміхається Світлана. – У мене були щотижневі прямі ефіри з неординарними людьми (радіопередача «Просвіта»). Життєві історії простих подолян у програмі «Відверто». Репортажні замальовки про художні виставки у передачах «Пленер». Дослідження минулого і сучасного подільського мистецтва з учасницями циклу передач «Етномайстерня «Коло». Гострі «Актуальні інтерв’ю» на злободенні теми, цикл телепередач «Подорожуємо з англійською» з носіями іноземної мови, музична передача «Вітаємо піснею», радіопередача про поезію одного дня «З поетичного щоденника», але наймилішими моєму серцю стали дитячі передачі «Дореміфасолька» і «Кмітливчик» про успіхи юних артистів.

– То це вони надихнули вас на творчість для найменших?

– Так, діти – то диво, їхня мудрість і безпосередність завжди мене захоплюють! Насамперед – це мої талановиті ведучі передачі «Кмітливчик»: Даринка Українець та Костик Колодчук, а також ведучі «Дореміфасольки»: Оля Зелена та дві мої донечки – Марічка і Яночка. Діти частенько долучалися навіть до створення передач, і я, признатися, насправді багато в них навчилася! Ми готували разом цікаві й прості страви, мандрували «Країною Мудрагелією», вітали гостей студії і веселили слухачів «Хвилинкою-веселинкою»! Діти сповнені ідей та задумів, які кожного разу були неповторні. Ще однією з найулюбленіших моїх передач була програма «Вечірній дзвіночок» – п’ятихвилинна казочка перед сном для найменшеньких слухачів. То був своєрідний квест – щоразу створити нову авторську казочку для ефіру. Казки писалися, наче з торби пиріжки висипалися. А разом з ними народжувалися й невеличкі примовлянки-колиханки, які згодом увійшли до першої збірочки «Колисаночки» (2018), барвисті ілюстрації до якої створила вінницька художниця Ірина Река. Понад півтори сотні примірників «Колисаночок» вже знайшли своїх читачів, серед яких і дошкільнята, і школярики, і вчителі, і батьки не лише з Вінниччини, а й інших областей України. Це справді неймовірно прекрасно відчувати дитинність в собі, описувати її словом і на якусь мить перетворюватися на маленьке біляве дівчатко, яке живе всередині казки. А казка – то мамині теплі долоні, то ласкаві колисаночки і тихі вечірні розмови перед сном, то театр, де ти є одночасно і режисером, і актором…

До речі, Світлана має неабиякий акторський хист. Дебютувала в драматичній студії Шаргородського будинку дитячої та юнацької творчості, згодом виступала на сцені рідного педагогічного університету в драматичній студії «Ольвія», граючи різні ролі в аматорських виставах. Найбільше ій вдавалися ролі трагікомічного характеру Мелашки і Мотрі, а то й самої Кайдашихи з «Кайдашевої сім’ї» Івана Нечуя-Левицького, пані Дзвонарської з твору «По-модньому» Михайла Старицького, а також декламування творів гумористичного спрямування подільських письменників. Звісно, цей досвід дуже знадобився їй на радійних теренах.

Але попри серйозне доросле життя Світлана залишається мрійливою лагідною дівчинкою родом з невеличкого подільського села Гибалівка, що на Шаргородщині.

– Коли я була маленькою, то завжди очікувала якогось дива. Мені здавалося, що навколо мене все має свою неповторну душу. Я боялася зірвати квітку, зламати гілку, злякати звірятко, наступити на мурашку. Тоді й почали, напевно, народжуватися перші історії-казки про весняний струмочок і дівчинку-веселку, про миле сонечко і чарівну гойдалку, про маленьку рожеву хмаринку, яка мріяла вирости і напувати землю життєдайним дощиком.

Ці візерунки уяви оформляться значно пізніше у казки, спершу прозвучать на радіо, а потім стануть збірочкою «Казочки для найменшеньких» (2020). Це тридцять казок, доповнені вишуканими графічними ілюстраціями вінницької художниці Ірини Прокопчук, які малеча при бажанні може розфарбувати-доповнити власноруч. Першими читачами стали вихованці Вінницької дитячої школи мистецтв, обласної бібліотеки для дітей імені Івана Франка та шкільної бібліотеки села Федорівка Жмеринського району, а також усі охочі діти та батьки, які полюбляють казку. Надзвичайно втішно, що малята, прочитавши казочку, залюбки розфарбовують її героїв. І це робить книжку особливо цінною.

На дві колисаночки Світлани Кравінської вінницька письменниця Вероніка Ганай написала музику і виконала твір в дуеті «Інтонації», а казка «Сопілочка» була поставлена Центром пісочного мистецтва Світлани Мелобенської і мальована її юними вихованцями.

Сьогодні Світлана Кравінська – кохана дружина чоловіка Андрія, любляча мама двох донечок – Марічки (12 р.) і Яночки (8 р.) та синочка Степанка (1 р.), які є її безкраїм натхненням. Старші доні навчаються у Вінницькій дитячій школі мистецтв. Марічка любить малювати (керівник – Світлана Окуленко) і мріє стати дизайнером, а Яночка грає на сопілці в ансамблі «Зернятко» (керівник – Олена Савчук) та бачить себе в журналістиці, як мама. Дівчатка – переможниці різних всеукраїнських та міжнародних багатожанрових конкурсів, люблять читати і навіть пробують писати власні твори, першим вдячним слухачем яких стає Степанко. Ось така творча родина живе поруч з нами і прагне наповнити світ усміхненою добротою!

Тетяна ЯКОВЕНКО,

заслужений працівник культури України

Фото із архіву Світлани Кравінської:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені