Яскраві узори щасливої долі

Рушники її, немов роки,

Що на них життя цвіте в узорах,

Барви осяйні надій людських

І жалі, і радість неозора.

Жанна Дмитренко

        Знову розцвіли рушники у світлиці Обласного центру народної творчості. Пишаються узорами сорочки, доріжки, серветки… Дивовижні орнаменти у червоних, блакитних, багряних кольорах творять гармонію краси і благодаті. Досвідчене око одразу розпізнає: оце –  вишукана качалкова гладь, або рахункова, що побутувала на Поділлі з давніх-давен, а це – коса гладь, а це – мережка, штапівка… Знавці ведуть мову про те, що у відшитих взірцях присутні традиції Черкащини і Поділля.

        Авжеж, це рушники Вікторії Кубаль, яка у 2009 році отримала з рук Президента України високу відзнаку – «Заслужений працівник культури України». Так високо було оцінено її талант і подвижницьку роботу на теренах народної культури і вірність традиції, і ту любов до справи, що їй нема ціни.

        Про творчість Вікторії Кубаль чимало писалося в пресі.

        Вікторія народилась в селі Іваньки на Черкащині. Її мати, росіянка за походженням, дуже любила українську вишивку, тому повела семирічну доньку в науку до вчительки Лідії Іванівни Бортник, щоб навчила вишивати. Отож, з дитинства і донині вона не покидала улюбленого заняття. Коли після школи навчалась в Уманському педінституті, зустріла свого єдиного – Володимира Кубаля –  доброго і розумного, який все життя любитиме і підтримає дружину у всьому.

        Спочатку вони вчителювали в Гарячківці на Крижопіллі. Ставши директором школи, Володимир Григорович взявся за будівництво учительських квартир і шкільного корпусу. Саме тоді з’явилась думка створити справді нову школу, в якій будуть всі умови для праці і творчості. Цю мрію вдалось здійснити вже у Городківці, куди Володимира Кубаля направили піднімати відстаючий колгосп. Побачивши вишивку Вікторії Трохимівни, їй, учительці біології та хімії, доручили викладати працю для дівчаток, тобто навчити їх всьому: готувати їсти, шити, вишивати, причому за особливою персональною навчальною програмою Вікторії Кубаль, затвердженою в області. Ті уроки, осяяні промінням материнської любові, учениці запам’ятають назавжди. Щороку її вихованки брали участь в обласних конкурсах поряд з учасниками мистецьких шкіл і завжди здобували призові місця. Відтоді роботи Вікторії Кубаль та її учнів щороку демонстрували на обласних культурно-мистецьких заходах, зокрема обласній виставці образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, ініційованій Обласним центром народної творчості, що відбувалась у Вінницькому краєзнавчому музеї.

                         …неповторне твоє вишиття,

                         Дивовижні орнаменти долі,

                         Кожен з них, як щасливе дитя,

                         Кожен з них, як урок в твоїй школі,

                         Де навчала школярок своїх

                         Рушники й сорочки вишивати.

                         Все вернулось добром на поріг…

        На фото тих часів бачимо усміхнених юних красунь у вишитих сорочках. Вони сидять поруч з такою ж усміхненою Вікторією Трохимівною. Кожна тримає свій вишитий рушник. А он світлина з фестивалю «Скарби Поділля», де Вікторія Кубаль разом зі своєю родиною – дітьми та онуками – дає майстер-клас. Вона навчила їх секретам вишивання, прищепила любов до творчості. І помандрували її випускниці по Україні, взявши в дорогу цей безцінний багаж – узори краси і любові від Вікторії Кубаль. Чекала звісток звідусіль, як-от з далекого Хантимансійська, де засяяли подільськими барвами роботи учениці Марини Мандрик. Передати своє захоплення і вміння наступним поколінням – це щастя для справжнього педагога.

        Співпрацюючи з Обласним центром народної творчості, беручи участь у культурно-мистецьких акціях, все більше усвідомлювала, як це важливо зберегти взірці вишивання з минулих століть. Адже неповторні орнаменти на старовинних сорочках та рушниках під впливом часу можуть зникнути. Полотно пожовкне, посічеться, «посиплеться». Тому не маємо права втрачати. Бути справжнім митцем – це не лише вправно творити стібки, це усвідомлення народної традиції, до якої ти належиш і  яку маєш продовжити. Тому почала відшивати рушники: черкаські – хрестиком, наші, подільські – качалковою гладдю. Показовим у цьому контексті є крижопільський «районний» восьмиметровий рушник, вишитий  Вікторією Кубаль разом з учнями за її ескізом. На цьому незвичайному рушнику відтворено тридцять орнаментів, що впродовж століть побутували в селах Крижопільського району. Вони ведуть ниточку пам’яті з доби Трипілля, коли в орнамент вкладали знаки і символи родинних оберегів.

        Активне творче життя Вікторії Кубаль є взірцем для нашого жіноцтва. Адже могла не перейматися всім тим. Учителька, дружина директора школи, а згодом – керівника господарства, успішного фермера, мати трьох дітей, вона не обмежилась обов’язками зразкової сільської господині, в якої насправді чимало роботи вдома. Завдяки підтримці чоловіка, знаходила час і можливість вишивати, презентувати свої роботи на виставках, фестивалях та інших заходах, які проводить ОЦНТ. «Скарби Поділля», «Мистецтво одного села», «Вишивана доля Вінниччини» – це далеко не повний перелік мистецьких проєктів, в яких бере участь Вікторія Кубаль. На щорічній обласній виставці впродовж десятків років її рушники привертають до себе увагу насиченою кольоровою гамою, багатством орнаментики, осяваючи простір навколо себе особливим сяйвом краси рукотворної. А її чоловік, розуміючи з погляду вічності всю важливість того, що робить дружина, – теж підтримує цю справу, як людина активної громадянської позиції. Для всіх учасників цього мистецького дійства він привозить з власного саду-городу червонобокі яблука (хоч малюй!), пахучий мед, смачні овочі, городківський хліб та пироги, спечені знову ж Вікторією Трохимівною. Власне, Володимир Кубаль упродовж років був чи не єдиним спонсором на таких заходах. До речі, нещодавно вийшла книга Володимира Кубаля «Я в світі щиро працював…», у якій роздуми про зроблене і пережите, історія родини, гармонія стосунків у сім’ї, трудові здобутки і творчі успіхи. Оце і є дієвий патріотизм з боку славнозвісного подружжя, яке своєю працею і творчістю зробило вагомий внесок у розвиток культури Вінниччини. Про це також ішла мова під час проведення ювілейної виставки Вікторії Кубаль. Представлено на ній сорок робіт – лише дещиця з того вишиваного багатства, яким володіє майстриня. Щоб виставити все, вишите впродовж десятиліть, знадобилась би величезна виставкова зала.

        Отож, ми у тісному колі поціновувачів творчості подільської мисткині, де присутні методисти ОЦНТ, працівники краєзнавчого музею, викладачі педуніверситету, земляки з Городківки. Ведемо мову про те, як важливо, що у дитинстві Вікторію навчили вишивати, що в юності вона зустріла свого Володимира, що в школі вела гурток вишивання, що співпраця з ОЦНТ подарувала їй розуміння традиційної вишивки, що, попри вічну зайнятість, знаходила можливість творити і відшила сотні прадавніх орнаментів, що плекала те вишиття, ніби власних дітей, і про те, що життя Вікторії Кубаль – це мистецький подвиг во славу рідного народу.

        Завершуючи відкриття ювілейної виставки Вікторії Кубаль, директор ОЦНТ, заслужений працівник культури України Тетяна Цвігун сказала: «На Вінниччині є багато чудових вишивальниць, яких ми любимо, шануємо і всіляко підтримуємо. Вікторія Кубаль займає особливе місце в цій славній когорті. Її рукотворні шедеври були окрасою багатьох виставок, несли людям радість, творили портрет культури Вінниччини і Поділля. Орнаменти, відшиті майстринею, це подвижницька робота в ім’я збереження нашого традиційного мистецтва. Побажаймо ж творчого довголіття нашій ювілярці. Нехай ця краса, вишита на полотні, повернеться добром і любов’ю!».

                                                                     Жанна Дмитренко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені