«Бджоли люблять добрих людей…»

переконана пасічник з Матейкова Сніжана Кушнір

Цю миловидну жінку добре знають не лише в її рідному селі, але й в усьому колишньому Барському районі, де вона третій рік очолює громадську організацію Спілки пасічників України. З недавнього часу працює Сніжана Кушнір діловодом місцевого старостинського округу, а у вільний від роботи час, разом із чоловіком Леонідом, опікується 152 бджолосім’ями.

Її сімейне життя і бджолярське ремесло нерозривні між собою. Сам Господь Бог поєднав Сніжану з коханим чоловіком, у якого батьки професійно займаються бджолами. До заміжжя вона закінчила обласний ліцей при Барському гуманітарно-педагогічному коледжі, Кузьминецький аграрний ліцей, у Вінниці вивчилася на перукаря і ніколи й гадки не мала, що у ній прихований природній дар любові до цих Божих створінь.

– За обраним фахом я попрацювала кілька місяців і зрозуміла, що то – не моє, – розповідає Сніжана Володимирівна. – Із самого початку ми визначилися з чоловіком, що будемо жити в селі.  Леонід влаштувався інженером з охорони праці в ПОП «Україна», а мене призначили помічником пасічника. І нічого в цьому не було б  незвичного, якби тим старшим пасічником не працював батько Леоніда, а мій свекор – Олексій Андрійович…

Як ніхто інший я добре усвідомлювала: пасіка і перукарня – то дві великі різниці. А знаєте, як спочатку боялась бджіл, що й словами зараз важко передати. Мені тоді здавалося – кожна з них навмисно летить мене вжалити. Від одного-двох укусів запухала і тільки через півтора року «втягнулася» і стала «своєю» на пасіці. У якийсь момент я це відчула і дуже зраділа, що перемогла сама себе. Позаду залишилася звичка користуватися парфумами і шампунем із запахом, а замість модної зачіски й гарного плаття почала носити косинку та одягати костюм пасічника. Такі побутові «втрати» не йдуть в порівняння з тим, що отримала взамін – велику приязнь до бджіл. Я навіть вірші їм присвячую, які самі собою народжуються в голові прямо на пасіці, ледь встигаю записати…

При цьому Сніжана відверто зізнається, що своєю любов’ю до бджіл вона завдячує насамперед свекрусі Тетяні Миколаївні, яка стала здібним і наполегливим навчителем у пізнанні основ роботи на пасіці. «За освітою мама – зоотехнік і добре знає цю справу. На перших порах вона подарувала нам з Леонідом три вулики й благословила у «самостійне плавання», бо дуже хотіла, щоб не переривався родинний «солодкий стаж», а я виявилася здібною ученицею – перечитала багато фахової літератури, познайомилася з досвідченими колегами і тепер сама передаю знання своїм чудовим синочкам Мирославчику і Тарасику. Щоправда, вони ще малі, але то діло наживне…».

Сніжана – гарна господиня, дружина й мати, завжди готова прийти на допомогу ближньому, підтримати у хвилини життєвих незгод. За її переконанням, бджоли люблять добрих людей. А у неї ця вроджена риса від тата Володі й мами Валі. Свого часу батьки жили у Могилеві-Подільському, потім переїхали в село Шипинки, де працювали у прославленому місцевому плодово-ягідному господарстві «Вінниччина», а через складні життєві обставини повернулися на малу батьківщину. Саме завдячуючи мамі, яка завжди допомагає доглядати дітей, Сніжана має більше часу для бджіл.

Свою пасіку Сніжана і Леонід назвали «Медовий рай». Вона знаходиться на окраїні лісу в сусідній Павлівці, де «відпочиваєш душею й тілом, забуваєш про суєту життя, і тебе тягне на лірику. Я вірші почала писати ще в барському ліцеї, а нове натхнення прийшло разом із бджолами. Маю вже більше тридцяти «бджолиних» віршів і хочу видати збірку з прозовою настановою до пасічників-початківців, що все повинно йти від серця, якщо душа до бджільництва не лежить, то краще не починати. Окрім доброти, бджілки люблять терплячих і роботящих, бо біля пасіки весь час є робота. А от людям часто не вистачає працьовитості бджіл. Збирати медок смугасті трудівниці починають з квітня і працюють аж до осені. Кожна бджолина сім’я подібна до людської. Заглянеш в один вулик – чистенько, медку багато, заглянеш в інший – ще не встигли прибрати, потрібна допомога. Також є бджілки спокійні, а є такі, що  боляче жалять. Особливо вони нервують, коли різка зміна погоди, або нема медозбору, як в цьому році…».

Нинішній медозбір на третину нижчий від торішнього. Далися взнаки погані погодні умови – дощова весна і холодний початок літа. Бджоли не мали можливості зібрати нектар із весняних трав, а акація дуже швидко перецвіла. Через це вони зайшли у так званий «ройовий стан», коли в пошуках кращих умов проживання летіли й не поверталися. Сім’ї ослабли настільки, що не компенсували втрати меду соняшниковим нектаром.

– Можливо, виграємо від зміни ціни, – робить припущення Сніжана. – Два останніх роки у нашій галузі спостерігалася фінансова криза – через світову пандемію закрили кордони, і не було ринку збуту. Оптова ціна впала до 28 гривень за кілограм. Сьогодні ж перекупники пропонують по шістдесят гривень за травневий мед і  приїжджають зі Львова, Кропивницького, але в основному закуповує нашу продукцію підприємство «Мед Поділля»…

Про бджілок Сніжана може розповідати без перестану, але завершили ми своє спілкування на не дуже солодкій ноті. Вона не могла обминути того, що її болить – безжальне знищення  бджолосімей виробниками сільгосппродукції. Шкода, що Закон України «Про бджільництво» не працює так, як треба, і пасічники продовжують пожинати плоди відкритої зневаги аграріїв до їхньої праці. «Коли гинуть бджоли, вони плачуть не тільки від того, що втрачають заробіток, а споживачі – продукцію бджільництва, а від пекучої душевної безпорадності, що нічим не можуть захистити бджолу від біди…».

Віктор Зеленюк,

власкор «Вінниччини»

Барська громада

На фото: Леонід, Сніжана, Тетяна і Олексій Кушніри 

Фото автора

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені