Казковий притулок для тварин

Робоче відрядження до Хрінівки поєднав із поїздкою сюди ж своїх столичних гостей. Вони навіть у Києві вже багато позитивного чули про «Лісову казку» в наших краях, тому й вирішили показати її  малолітнім дітям…

І ось дорога, що веде через село в бік сусідньої Пархомівки, за крайніми хатами одразу ж пірнає в ліс. Обабіч пасуться припнуті коні. Як звичайні, так і схожі на поні, але ще менші…

А ось і господарка – Наталія Матющенко. Вона попередньо пообіцяла особисто провести екскурсію й заодно максимально видати інформації  про цей знаний у різних точках України притулок.

Ми повернули праворуч від будинку лісника й опинилися на гарно впорядкованому подвір’ї. Дерев’яні будиночки для звірів і птахів зроблені її чоловіком майстерно, навіть з узорами. Серед квітів, розмаїття камінно-хвойних композицій та рослинності на кшталт магнолій і райських яблучок усе виглядає екзотикою.  Такими є і частина мешканців, наприклад, карликовий африканський їжачок. А далі – павичі, декоративні кури, різновиди голубів і фазанів, індійські горлиці, папуги, канарка, качки-мандаринки. А хто коли з нас зблизька бачив сича, який, до того ж, полюбляє сідати на голови! Мешкали свого часу в притулку і два канюки. Але після цілковитого одужання вони полетіли на волю.

Поруч із звичайними білочками є тут і чилійська білочка дегу. Жила вона в одній сім’ї, але вкусила чотирирічного хлопчика, після чого її вирішили передати в надійні руки. А ціле сімейство шиншил сюди привезли, коли в київського господаря з’явилася на них алергія. Є тут і тхори, і куниця лісова, і фретка-альбінос, і морські свинки, і дивакуваті кролики, яких називають французькими баранами.

-А оце єнот – найспритніший злодюжка, – усміхається пані Наталя. – Тому будьте уважні і пильнуйте. Були випадки, що й ключі в людей «відбирали». Навіть телефон пробували «конфіскувати».

-Єнотовидні собаки теж маєте?

-Є один бідолаха. На притравочній станції на ньому тренували мисливських собак. Нині все на ньому позаживало, а спочатку були одні шрами.

Далі в загорожах були поні й ослиця, карликові американські коні і камерунські кізоньки, уссурійська плямиста олениця (подарована сім’єю із сусідньої Оратівської громади) і лама, яку за попереднім місцем проживання чомусь не признали інші лами. Показали мені і дике козеня, яке свого часу поліція виявила у дворі однієї з сімей у Павлівці і доставила сюди, про що наша газета розповіла окремо.

Мирно співіснують і викуплені із звіроферми песці, які вже були приречені на забій (один із них має різного кольору очі), звичайні та чорнобурі лисиці. Притому самець з останніх постійно боїться чоловіків. Очевидно, свого часу йому хтось зробив дуже боляче.

Що стосується травмованих лелек, то їх теж вистачає: одна птаха висіла у віддаленому селі донизу головою дуже довго, аж поки не зняли її рятувальники. Травми її зажили, і вона вже подалася з іншими лелеками у вирій. Були випадки, що лелеки випадали маленькими з гнізд, травмувалися… Люди їх годували до зими, а потім усе-таки привозили до нас. Така історія трапилась, наприклад, в Іллінецькому.

Але, звісно, в притулку найбільше собак і котів. Понад двадцять і сорок відповідно. І в кожного своя доля. Часом тяжка, або взагалі жахлива. Ось пес, який нібито провинився перед господарем. Його намагались убити отрутою, а потім добивали дрючками, але він усе-таки вижив. Щоправда, нормально рухатись уже не може. На розповідях жінки про її підопічних можна написати цілу книгу! Найдраматичніші історії вона не може розповідати без сліз. Як і жіноча половина нашої делегації – слухати. Взагалі мої попутники вражені цим, як вони висловились, подвигом сім’ї Наталії Матющенко. Просимо її розповісти, з чого все почалося.

-Починала я ветеринаром, а перекваліфікувалася у лісівника. Але продовжую дуже любити тварин. Як і мій чоловік Едуард Григоров, як доньки Наталія і Марія, зять Юрій та маленький внучок Ярославчик, який також допомагає у догляді. Старша донька – професійний ветлікар, тому тварини мають належне обслуговування. Часто наш притулок називають зоопарком, але це не так. Ми дозволяємо безкоштовні екскурсії у вихідні дні всім бажаючим, але люди самі розуміють, що нам нелегко прогодувати таку кількість тварин, тому привозять із собою зерно, овочі, фрукти та вкидають гроші до скриньки добровільних пожертвувань. Все це ми робимо для того, аби виховати в людей, особливо в дітей, любов до тварин. Поки що наше суспільство далеке від цього. Буває, хтось дику тварину намірився на бійню завести – викуповуємо! А то десь під розважальним закладом за великим містом побачиш так званий «живий куточок», який насправді вже напівживий: тварини являють собою кістки, обтягнуті шкірою. А попросиш продати – небідний господар править за нього, як за маму рідну! Торгуємось, але купуємо – заради врятування! Після цього всього радісно, що все більшає сімей, які часто навідуються до нас з дітьми, залюбки годують тварин. І долають для цього все дальші відстані.

Як виявилось, є заради чого. Тут не лише можуть покатати дитя на поні. Тут  роздивитесь і справжній музей під відкритим небом, організований паном Едуардом. Ним не лише відреставровані транспортні засоби з минулого та кінська збруя, а й інші давні предмети повсякденного використання. Тут на кожному кроці ненав’язливо навчають розрізняти добро і зло. Це тим паче приємно усвідомлювати, коли знаєш місцеву історію: майже напередодні від відомої краєзнавиці Ольги Рудник із сусідньої Паріївки довідався, що впродовж століть саме хрінівсько-пархомівський  ліс мав недобру славу розбійницького. Нинішня ж «Лісова казка» на околиці Хрінівки все гостинніше кличе сюди насамперед добрих людей. Тут багато чому  годилося б усій області повчитися.

Микола КАВУН

Фото автора

Іллінецька громада

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені