«До сонця тягнуться, щоб зігрітись, до світла – щоб бачити, до профспілки – щоб мати захист»

Кожен член обласної організації Профспілки  працівників освіти і науки у Вінницькій області знає, що у разі виникнення життєвої проблеми його не залишать наодинці з бідою. Тут надають всебічну юридичну консультацію і допомогу, а то й безкоштовний юридичний супровід, навіть коли справа не стосується професійної діяльності, захищають навіть пенсіонерів, які свого часу були членами Профспілки.  Більш детально про це у розмові із заступником голови ЦК Профспілки працівників освіти і науки України, головою Вінницької обласної організації Сергієм Пугачовим.   

– Сергію Георгійовичу, споконвічною проблемою освіти було її фінансування за залишковим принципом. Хоча на словах її потреби завжди ставили нібито на перше місце. І сьогодні всі говорять про пріоритетність освіти, але далі слів справи не видно. Перед початком нового навчального року відбулась підсумкова колегія Міністерства освіти і науки  України, де міністр підбив підсумок зробленого за 30 років. Що ви думаєте з цього приводу?

 – Звичайно, з певними тезами можна погодитись, як от започаткування освіти впродовж життя, освітянські державні стандарти, приєднання до Болонського процесу, становлення інституту українського підручника, запровадження незалежного зовнішнього оцінювання, старт нової української школи, введення інклюзивної освіти тощо.

Так з питань розвитку галузі освіти є певні досягнення.

Разом з тим,  я не погоджуюсь з міністром освіти щодо  утвердження соціального статусу вчителя. За 30 років в Україні вчитель не став багатшим.

Для порівняння, як живе вчитель у Польщі та Україні?

У Польщі вчитель соціально захищений. Для повноцінного життя йому вистачає заробітної плати. Він відвідує костел, театр, працює  в Інтернеті. У  педагога Польщі немає потреби займатися сільським господарством у сільській місцевості.

Учитель в Україні після уроків в сільській місцевості  біжить займатися  власним господарством, щоб заробити додаткові кошті.

Сьогодні за статистичними даними середня заробітна плата в освіті складає 10 тис. 858 грн. Тобто, молодий спеціаліст отримує плату у розмірі близько 6 тисяч, а на руки ще менше. То про який соціальний захист учителя можна говорити?

Причина у тому, що сьогодні оплата праці освітян суттєво не збільшується. Кілька років тому за вимогою Профспілки уряд прийняв постанову №822, яка гарантувала досить значне підвищення оплати праці педагогічних працівників. Але на зміну прийшов інший уряд, і все загальмувалось. Незрозуміло чому, адже постанова не скасовувалась, вона залишається чинною. Навіть не виконується Закон України «Про освіту». У його прикінцевих положеннях виписано, що найнижчий посадовий оклад педагогічного працівника має бути не менше, ніж три прожиткових мінімуми. Це десь близько 7,5 тис. грн. Але сьогодні і це не виконується, тобто, заробітна плата учителя не відповідає задекларованому у законодавстві.

У зв’язку з пандемією, пов’язаною з COVID-19,  Профспілка була обмежена у своїх діях щодо захисту прав освітян.  Через  пандемію і заборону масових зібрань ми не можемо організувати масові протестні акції, як це було раніше, коли ми у такий спосіб захищали права освітян і домагались відповідних результатів. Це дуже важливо, тому що з першої проблеми з оплати праці освітян, випливає інша  – нам не вистачає кадрів. А саме: вчителів математики, фізики, іноземних мов, фізкультури та інших предметів. Закінчивши вузи, випускники воліють влаштуватися будь-де, тільки не у школах, а значна їх частина виїздить у пошуках роботи й гідної зарплати за кордон.

5 липня ц.р. відбулася зустріч з представниками профспілок Польщі. Під час розмови вони висловили глибоке занепокоєння з приводу того, що наші освітяни, котрі виїздять до Польщі працювати, не вступають до їхніх профспілок. У зв’язку із незнанням польського законодавства під час роботи в закладах освіти  виникає маса проблем, які могли їм допомогти вирішити профспілки.

 Але це – жах. Міграція торкнулася й освітян, які масово від’їжджають за кордон. Але чому? Тому що середня заробітна плата учителя в Польщі складає в еквіваленті зі злотих 30 тисяч гривень. Порівняйте, у нас 10 тисяч, там утричі більше. Виявляється, вони потребують вчителів української мови, яка там теж викладається, у них є запит на вчителів фізичної культури та іноземних мов. Там є відтік населення у ще більш розвинуті країни, тому їм треба закрити прогалини з кадрами. Через це питання кадрового забезпечення нашої освіти є досить гострим. Тим паче у сільських населених пунктах.

– В селах ця проблема існує вже давно, адже молодь не хоче їхати в село. У сільських школах у багатьох випадках продовжують працювати люди пенсійного віку.

– Справа у тому, що порушили право пенсіонерів на працю. Згідно із Законом України «Про освіту» педагогічних працівників пенсійного віку перевели на строкові трудові договори, а потім більшість звільнили. 23 липня цього року Верховна Рада України мала розглянути зміни до закону і відновити порушені трудові права пенсіонерів, але цього не сталося.

Сьогодні в окремих, зокрема віддалених населених пунктах нашої області виникла серйозна проблема – немає кому працювати у школах. І молодь туди не поїде, тому що не факт, що молодий спеціаліст буде отримувати там навіть середню заробітну плату. З іншого боку – хіба молодому учителю, який щойно закінчив університет, там дадуть вести клас? Можуть і не дати. Дадуть завідувати кабінетом? Навряд чи. А від цього теж багато що залежить, позаяк в системі оплати праці педагогічних працівників понад 40% доплати за стаж, кабінет, за зошити й класне керівництво.

А щодо вчителів-пенсіонерів, то не все так погано у тому, що вони продовжують працювати. У більшості це підготовлені й віддані своїй професії фахівці, що інколи дадуть фору навіть молодому учителю, якому для досягнення відповідного професійного рівня ще треба рости й рости. Тому я не ставив би питання так категорично, мовляв, якщо пенсіонер – то до побачення і на вихід. Ні, таких людей треба берегти, бо вони ще й молодих навчать і поділяться своїм досвідом.  

– Але до чого ми прийдемо з таким дефіцитом педагогічних кадрів?

– Влада вже придумала превентивні заходи. Так в Законі України «Про освіту» виписано, що в окремих випадках директор школи має право прийняти на посаду вчителя людину без фахової освіти. Це означає, що маючи освіту бухгалтера, інженера чи механіка, людина буде викладати в школі фізику чи хімію, інші предмети. Мабуть, це зроблено з перспективою на майбутнє – наші державотворці відчувають, що в перспективі не вистачатиме освітян, тому й застрахувалися у такий спосіб. Але що ці випадкові люди зможуть дати дітям і який рівень освіти матимуть учні?   

– Поясніть ситуацію із державною субвенцією для освіти. Вони ніби є, і в той же час її  не вистачає 

– Так, дійсно, питання державної освітньої субвенції, яка надходить в територіальні громади для оплати праці педагогічних працівників, є досить гостре й серйозне. Розмір субвенції визначається за формулою, де враховують площу територіальної громади, щільність населення, кількість дітей шкільного віку, а також середню наповнюваність класів. У результаті для громади з високим наповненням класів у школі освітньої субвенції достатньо, а іншій, де в класі 5 учнів, коштів не вистачає. І це зрозуміло, адже середній показник фінансування, тобто визначених міністерством витрат, має складати на одного учня 23 тисячі на рік. А у нас в окремих громадах, де є малокомплектні школи, ці витрати доходять і до 44 тис. на рік на одного учня. Тому держава й спонукає громади провести оптимізацію мережі, а звідси і закриття навчальних закладів. Але це одна біда, є ще й інша.

Справа у тім, що в цій освітній субвенції закладено також кошти на доплату вчителям за престижність праці. В молодшій школі це 30%, для решти – 25%, але не менше 5%. Керівники громад мають і повинні це враховувати. А що роблять натомість? Беруть за основу оті 5%. Ніби й закон не порушують. Але в результаті на рахунках територіальних громад акумулюються дуже великі суми невикористаної освітньої субвенції. На нещодавній колегії департамент гуманітарної політики  ОДА озвучив, що в місцевих бюджетах на рахунках сільських рад лежить понад, лишень вдумайтесь, – 300 мільйонів гривень невикористаної освітньої субвенції.

  • Але ж ці кошти призначені тільки для використання за цільовим призначенням, то для чого їх приховали?
  • В першу чергу голови територіальних громад  мають покрити усі видатки на оплату праці педагогів. Премії, винагороду тощо. Якщо кошти залишилися, і таке буває, тоді вони можуть їх витрачати на придбання шкільних автобусів, ремонт шкіл та інше. Вони ж залишають ці гроші, зменшуюючи безпідставно заробітну плату педагогічних працівників, і тоді в них на рахунках залишається кругленька сума. Але як же потрібно не любити вчителя, не поважати його, щоб, маючи залишок освітньої субвенції на рахунку, керівник громади зменшував доплату за престижність тощо. Заробітна плата й так не відповідає законодавству.  Завтра  ніхто не піде  працювати у школу. Як потім до такого керівника ставитимуться вчителі, які формують у селі думку всієї громади, і чи оберуть його головою територіальної громади на наступний термін?

–  А скільки коштів на освіту виділяється у масштабі держави?

 – У бюджеті передбачено 7%  від ВВП. Здавалося б, немало. У Польщі, для порівняння, лише 5 відсотків. Але який рівень ВВП Польщі і України?  У них у десятки разів вищий. Щоби, бодай, трішки наблизитись до Польщі,  в Україні потрібно, щоб було закладено хоча б 10% від ВВП. Що, власне, і вимагають профспілки.

– З якого приводу члени профспілки звертаються найчастіше, якою є її основна діяльність, загалом, чим ви можете зарадити людині у скрутній ситуації?

– Основна наша діяльність – це надання членам профспілки безкоштовної юридичної допомоги та захист і відстоювання  їхніх прав у судах. Тільки за минулий рік і перше півріччя нинішнього за приписами нашої юридичної служби, де працює два кваліфікованих юристи, ми добилися, щоб спілчанам повернули 2 млн 193 тис. грн.  Це досить велика сума недоплачених і недонарахованих коштів.

– А таких звернень дуже багато?

– Дуже,  якщо  врахувати, що в рядах нашої організації 65 тисяч працівників,  а це десь 97% від загальної кількості освітян області. Якщо деякі галузеві профспілки вже давно припинили свою діяльність, то у нас кількість членів тільки зростає. Людина тягнеться до сонця, щоб зігрітись, а до нашої профспілки – щоб мати захист. Це свідчить про те, що обласна організація Профспілки працівників освіти й науки на правильному шляху і виконує свої функції та призначення як належить.   

Також вже  більше 10 років, як ми започаткували обласну Програму «Оздоровлення і відпочинок» для  працівників освіти, членів Профспілки.

Адже путівки в санаторії раніше можна було придбати у Фонді соціального страхування, наразі держава ці функції у фонду забрала.

Щороку обласна організація підписує угоди із санаторіями. На сьогодні наші працівники щороку мають можливість  проходити лікування в санаторіях: «Хмільник» у м.Хмільник, «Авангард» у Немирові, «Перлина Прикарпаття» у Моршині, «Збруч» в Сатанові, «Шаяни» у Закарпатті,  а також оздоровитися на базі відпочинку «Вінниця» в смт Коблево Миколаївської області на узбережжі Чорного моря. Тільки цього року в санаторіях та на базі відпочинку оздоровилось  1074 члена Профспілки. При цьому за рахунок коштів нашої обласної організації вартість путівок для наших працівників була зменшена на 30-40 відсотків. Дбаємо і про оздоровлення дітей педагогів, цьогоріч  на базі табору клінічного санаторію «Авангард» було оздоровлено 157 дітей.

–  Минулий навчальний рік був непростий. Більше, ніж педагоги, пережили, мабуть, тільки медики.

– Почну з того, що багато вчителів перехворіли, а дехто навіть залишив нас. Загалом ковід дуже сильно вдарив по освітянах. Минулого року ми прийняли рішення, що коли педагог – член нашої Профспілки перехворів у важкій формі, то йому має надаватись фінансова допомога. Це фіксована сума у розмірі 2 тис. грн. В минулому році розмір такої допомоги склав понад мільйон гривень, а вже цього року, через спад захворюваності, потреба у ній трохи зменшилась, на цей час надано 495 тисяч грн.  профспілкової виплати

Разом з тим, уже кілька років поспіль ми співпрацюємо з Вінницьким ендокринним диспансером, оскільки є багато звернень щодо надання матеріальної допомоги через онкологічні захворювання. Тому за кошти нашої організації всі бажаючі, що проходили курси підвищення кваліфікації Академії неперервної освіти, проходили ще й обстеження в диспансері – УЗД щитовидної залози, аналізи крові на цукор, інші процедури.

Ще один момент. Хоч ми є громадською організацією, проте завжди намагаємось займати державницьку позицію, тобто, у своїх діях трішки виходимо за рамки суто освітянських потреб. Скажімо, у найбільш гарячий період війни на Сході України ми придбали спеціальні вакуумні пов’язки для важкопоранених воїнів у госпіталі, що дозволило лікарям врятувати кінцівки багатьох захисників від ампутації. На початку пандемії за кошти облорганізації було придбано 74 захисних комбінезони багаторазового використання для лікарів Вінницької міської клінічної лікарні №1.

І це не останнє, на що здатна наша організація. Ми постійно тримаємо руку на пульсі, а тому завжди готові підставити плече у разі необхідності.

Мабуть, тому у 2017 році наша Вінницька обласна організація Профспілки працівників освіти і науки була відзначена Грамотою Верховної Ради України  «За заслуги перед  українським народом».

  • І наостаннє. Що б ви побажали нашим освітянам напередодні 1 вересня?
  • В першу чергу, здоров’я, його ніколи багато не буває. А по-друге,  частіше посміхатись один одному, а інколи й владі. Лише для того, щоб показати, що у вас міцні  і здорові зуби.
  • Юрій Чорний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені