Фрося

(Бувальщина)

У кожному селі є люди, чиє життя для інших – глибока таємниця. Їх оточують легендами. При зустрічах посміхаються іронічно чи спантеличено: «От чудний!» І ще довго переповідають потім кумі чи сусідці – як вони здибалися і про що говорили. Отака й Фрося…

Очі – блакитно-сірі в м’яких борозенках років з одвічним вогником доброти й співчуття. Мова лагідна, привітна. Завжди зарадить чужій біді, останнім переділиться.

Сусідам вже незручно йти до неї що-небудь позичати, бо не позичає, а дарує від щирого серця, особливо молодим: мовляв, вам ця річ потрібніша, беріть і користуйтеся на здоров’я. І дивиться вслід так по-материнськи приязно, наче віддає людям із тим ситом чи лопатою й часточку своєї доброти.

– Ваша душа, Фросю, всім людським радостям й печалям відкрита, – кажуть односельчани. А все ж поза очі називають її дивачкою. І головне Фросине дивацтво не в тому, що, не задумуючись, роздаровує людям своє, працею нажите добро, а в тому, що щорічно тримає у своїй хаті по 10-12 котів. Хіба ж це не чудо? У кожній господі – по одному, двоє, а то й зовсім немає, а тут – одразу стільки… Сама вона збирає бездомних кошенят, дає їм притулок, а як підбільшають – роздає охочим.

Вміє Фрося своєю мовою у кожному із співрозмовників зачепити ту болючу струну, що зветься сумлінням.

– Олено! Олено, – гукне вона до сусідки, – це правда, що ви свою стару кицьку від хати відвезли, а вона пришкандибала назад із тих світів?

– Правда, правда, – витре Олена очі краєчком півшалика. – Двадцять же років вона нам служила, а тут в мішок – і гайда… Й сама не знаю, як це сталося…

На Фросину балачку ніхто не ображається. Всі до неї звикли – і старе, і мале. І здається, що вона давня-давня, як її хата під замшілим  тернітом, як ворота і хвіртка коло тої хати,  що вже давно не бачили міцних господаревих рук…

Нікогісінько на світі у Фросі немає, крім Мурок, Васьок і рижуватої Мушки.  Довгими осінніми, зимовими вечорами, сидячи з ними біля печі, вона подовгу не відриває погляду від покуття, де в неї замість ікони – портрет військового, заквітчаний барвистим рушником.

Тугий комірець гімнастерки з «кубиками» в петлицях, замріяний погляд, вольове відкрите обличчя. І по-хлоп’ячому зімкнуті вуста з м’якою рисочкою посередині…

Таким тоді прийшов служити Іван на прикордонну заставу у їхнє село. Як повертається до сонця виноградна брость на придністровських крутосхилах –  так серце повернулось до нього. На взаємність й не сподівалась. Були ж дівчата багато кращі. А він вибрав її. Щастю своєму не могла повірити. Щебетала навколо нього досвітньою пташкою: «Ваню! Ванюшко!…»

І раптом ця чорна звістка: «Війна». Спочатку було кілька «трикутників», а потім й вони розгубились по тих пекельних дорогах. Та вона свято вірила, що він повернеться, що збереже його своєю вірою. Минулось лихоліття. А він не приходив. Не було ні похоронки, ні «пропав без вістки»…

Не робила поминок, як інші сільські вдови. Вперто чекала живого рік, другий, а на третій сама собі сказала: «Видно, таки нема…» – і понесла у місто одну-єдину зриму пам’ять – маленьку фотокартку, щоб збільшити її на портрет.

Домовилась із фотографом, що зачекає до вечора, бо так уже звикла до фотографії, що розлучитись з нею бодай на два дні було б для Фросі мукою. Ходила по місту, вже й вечоріло – пора повертатись.

І враз на протилежному боці вулиці біля виходу з ресторану побачила чоловіка у військовому, який бережно підтримував руку гарної модно одягненої жінки з тугим жмутком конопляно-білого волосся. Обоє безтурботно сміялися.

Серце підказало: «Він!» «Хотіла крикнути «Ваню! Ва…» – не змогла.

Ноги обдало холодною хвилею – обхопила руками молодий кленчук, як останню свою надію. І, здається, всі сльози з душі виплакала…

Повернулась на другий день у село з портретом. Нікому й словом не обмовилась, що бачила живого…

Тепер, із роками легшає ця найважча із нош, якій люди придумали назву «любов». Та рана не гоїться. Бо не вигоріло у Фросиній душі те тепло, що мала б віддати дітям, а потім – внукам. І з кожним днем все більше шукає воно виходу і крає серце, а не згасає.

Раїса НІКОНОВА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені