Колекціонер із династії рятувальників

Серед професійних рятувальників Вінницького обласного гарнізону є чимало цікавих і авторитетних особистостей, чий службовий і життєвий досвід гідні наслідування. Одним із них, безумовно, є підполковник Служби цивільного захисту Олександр Довгий, який тривалий час очолював працівників ДСНС колишнього Немирівського району.

Нині Олександр Петрович – начальник Державної пожежно-рятувальної частини № 13 м. Немирів Вінницького району. Справжній офіцер – серед колег, друзів та жителів міста він відомий також своїм чудовим захопленням. Більше півтора десятка років збирає та організовує показ моделей пожежної техніки – авто, гвинтокрилів, літаків та катерів. Сюжети про хобі нашого земляка свого часу демонструвалися чи не на всіх центральних каналах телебачення.

Але перш ніж розповісти про саму колекцію, варто приділити увагу деяким фактам з життя 44-річного вогнеборця.  Олександр Довгий народився 10 вересня 1977 року у м.Липовець Вінницької області. Там в основному проходило дитинство. Батько Петро Михайлович працював на півночі СРСР водієм вантажного автомобіля – у ті часи утримувати чимале господарство та забезпечувати багатодітну родину (крім Олександра, були ще троє менших хлопчиків – Дмитро, Михайло та Аркадій) було непросто. Особливо беручи до уваги, що мати Олена Володимирівна працювала хірургічною медсестрою місцевої лікарні…

В епоху застою захоплення школярів, зокрема й хлопчаків, були майже однакові. Влітку полюбляли ходити купатися на ставок, взимку грали там у хокей. Збирали та обмінювалися марками, значками, вкладками до жувальних гумок. Сашко також відвідував фотогурток та обожнював нумізматику.

Після закінчення 1994 року Липовецької середньої школи вирішив продовжити династію рятувальників, адже дідусь Володимир Афонович Копитко тривалий час служив на посаді водія у місцевій пожежній частині. Та й мамині брати працювали в державній пожежній охороні на різноманітних керівних посадах у Луганську, Полтаві та Черкасах. Коли ж приходив до пожежної частини на дідусеві чергування, завжди можна було досхочу роздивитися і навіть «помацати» техніку та рятувальне обладнання. Допитливий хлопчик любив ставити запитання, а бувалі вогнеборці не шкодували цікавих бувальщин для сина свого колеги. Пізніше він приводив навіть однокласників, яким після почутого самим хотілося все побачити на власні очі.

Біля пожежної частини росли смачні черешні, й одного разу хлопчик попросив у дідуся драбину, щоб поласувати стиглими ягодами. Той виніс з пожежного депо «штурмовку» та зачепив її гаком за гілля. Посміхаючись наказав вилазити нею на дерево та й пішов до частини. Коли ж повернувся, застав Сашка внизу поряд із драбиною. На запитання здивованого дідуся хлопчик відповів, що не полізе на драбину, на якій зверху стирчить пилка, що може перепиляти гілку. Мовляв, так і впасти недовго. Лише згодом, навчаючись у Черкаському пожежно-технічному училищі, юнак розібрався, що то була за «пилка».

До вступу готувався ретельно та наполегливо, адже знав, що фізична підготовка у роботі вогнеборців відіграє чималу роль. Курсантське життя пролетіло, немов один день. Після закінчення у 1997 році зазначеного училища лейтенант Олександр Довгий був призначений на посаду начальника варти у Самостійну державну пожежну частину м. Немирів (нині ДПРЧ №13, яку наразі й очолює). Перші роки служби були пов’язані із «воєнізацію» пожежних частин. У підрозділах поступово вивільняли неатестованих працівників, граничний вік яких не дозволяв їм далі нести службу. Це був період ламання деяких стереотипів, адже під час ліквідації пожеж вільнонаймані «діди» багато чому навчали новачків, і саме тоді молодий офіцер зрозумів, що теорія і практика дещо різні речі.  

У 2002 році закінчив профільний виш – Черкаський інститут пожежної безпеки. У ті роки не терпілося набратися досвіду. Молоді офіцери рвалися у бій. Загадували, аби під час чергування не один раз виїхати на виклик. Лише з роками приходило розуміння, що коли підрозділ залучається до ліквідації наслідків тієї чи іншої надзвичайної події, це неминуче означає чиїсь страждання. А це – людські сльози, біль та розпач від втрати близьких та  від знищення домівок.

Через територію колишнього Немирівського району проходить автотраса міжнародного значення М-12, протяжність якої складає близько 50 кілометрів. Великий потік транспорту обумовлюється напрямком дороги Львів – Кропивницький – Знам’янка – на схід та на південь країни. За період служби Олександру Довгому довелося бачити там чимало дорожньо-транспортних пригод. Особливо у пам’яті закарбувалася загибель десяти паломників в одному мікроавтобусі. За словами офіцера, було незручно, ніяково та певною мірою соромно діставати із зім’ятої автівки тіла загиблих: тоді це ще робилося за допомогою ломів та сокир. Згодом по телевізору із заздрістю дивилися на закордонну техніку, рятувальне обладнання, порівнювали умови несення служби нашими пожежниками та закордонними колегами. Тоді Олександр міг лише мріяти про таку техніку.

Одного разу дружина Лілія  (вчитель початкових класів місцевої школи №2) запитала, що йому подарувати на професійне свято. Чоловік жартома відповів, що був би радий новому пожежному автомобілю. А кохана взяла, та й подарувала.  Щоправда, був він… іграшковим. З того моменту в Олександра виникло нове хобі – колекціонувати моделі рятувальної техніки.

На думку власника «автопарку», його колекція не дуже велика. За 15 років вдалося зібрати 102 одиниці техніки. Моделі різні як за масштабом, так і за «походженням», але є й  виготовлені вручну. Особисто мене вразив віковий спектр його «спецтехніки» – у колекції представлені машини, літаки та катери, які були на озброєнні рятувальників різних країн, починаючи з 19 століття. 

Підполковник Олександр Довгий не приховує цей скарб від сторонніх очей і навіть мріє створити окрему музейну кімнату, де можна було б виділити частину експозиції для його колекції. А поки що під час екскурсій до пожежної частини відвідувачі мають також змогу побувати у кабінеті начальника підрозділу, де розташована колекція. Особливо цьому радіють місцеві школярі, а хлопчикам ще й дозволяється торкнутися всього цього дива руками…

Час пливе, а мрії, як відомо, мають здатність здійснюватися. За останній десяток років ситуація із матеріально-технічним забезпеченням рятувальників Вінниччини змінилася кардинально. Підрозділи служби «101» щорічно отримують нову сучасну аварійно-рятувальну техніку та обладнання, йде інтенсивне покращення умов несення служби черговими караулами. Не порівняти з минулим і сучасний стан будівель, депо та приміщень державних пожежно-рятувальних частин. Продовжується створення добровільних пожежних команд та центрів безпеки у територіальних громадах області.

Найбільше ж, звичайно, Олександр Петрович пишається власною родиною, в якій троє дітей. Аліна (найстарша) не так давно закінчила магістратуру Київського лінгвістичного національного університету й зараз навчає школярів іноземних мов. Менші – двійнята. Марина нині навчається на другому курсі КНЕУ, а Максим, в свою чергу, вирішив продовжити династію рятувальників і є курсантом другого курсу Львівського університету безпеки життєдіяльності. І прикладом йому в усьому, звичайно, є його тато.

За період несення служби Олександр Довгий був нагороджений нагрудним знаком Державної служби «Знак Пошани» (за ліквідацію наслідків двох надзвичайних ситуацій, пов’язаних із розповсюдженням курячого пташиного грипу та африканської чуми свиней), а також відзнаками «За відданість професії», «За заслуги», «Честь та пошана», медаллю «За доблесть і звитягу».

Олександр КУТОВИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені