Над Дністром владарює осінь

Саме о цій порі, коли довколишні переліски й діброви вбираються у перші розкішні шати осінньої позолоти, а на полях збирається у часі весь комплекс невідкладних робіт: і зібрати вже вирощене, і підготувати землю-матінку до нового засіву, ми завітали до цього наддністрянського села, яке носить правічну назву – Пороги. Певно, це пов’язано з крутими берегами ріки, її швидкоплинною течією та наявністю каменевидобувних кар’єрів по обидві сторони Дністра.

Раніше, до відсутності державного кордону по ріці, українці човнами переправлялися до молдованів в Косоуци (тепер Косеуць) – на гостини, а молдовани до українців – в Пороги.

У побутово-звичаєвих традиціях порожанців, як і сусідів-молдован, зберігаються вміння ткати із вовняної ниті в селі барвисті килими (з молдовської – «палатари»), виготовляти за старовинними рецептами декількох видів домашньої бринзи, в’ялити річкову рибу, сушити на домашніх сушарках щедрі урожаї абрикос, слив, яблук із садків на дністрових крутосхилах, виготовляти і настоювати у дерев’яних барильцях терпкуваті на смак і рубінові на колір виноградні вина.

У недалекому майбутньому з подальшим активним розвитком «зеленого туризму» на теренах всієї Ямпільщини все це може стати своєрідною візитівкою цього села, яке має статус приміського.

Щоденно з Порогів до Ямполя (п’ять-шість рейсів) курсує автобусний маршрут, що створює не тільки зручності всім жителям села по оперативному сполученню з центром громади, а й певні передумови для відтоку робочої сили.

І як підсумок – на підприємствах і в установах колишнього райцентру працюють понад 100 мешканців села Пороги. Але й близько 100 чоловік працездатного віку мають постійні і сезонні  робочі місця в місцевому сільгосппідприємстві – СВК «Поділля», котре 21 рік тому очолила Ніна

Миколаївна Семенюк, бухгалтер за фахом, лідер за складом характеру.

На містку між минулим і майбутнім

– Ми пройшли нелегкий і болісний шлях, – ділиться спогадами співрозмовниця. – Адже тоді з виходом президентського указу про розпаювання земель і майна  колишніх колгоспів люди, мов сполохані птахи, то збиралися у зграйки, то розлітались поодинці, радячись–журячись, а чи не продешевлять, залишивши свою пайку знову у колективній власності (це коли йшлося про створення нашого СВК), з острахом думаючи, що ніхто не підсипле й зерняти в годівничку, коли залишилися сам на сам із своїм наділом. Пристрасті закипали щоденно: як кажуть, підливали оливи в лампадку і свої місцеві, і сторонські.

Хор-ланка Порогівського колгоспу. 1982 р.

Та  в суперечках і непевності перед завтрашнім днем поступово вимальовувався єдино вірний для Порогів шлях – створити сільськогосподарський виробничий кооператив, щоб зберегти не тільки робочі місця, а й весь майновий комплекс колись одного з найпотужніших колгоспів району. І  це вдалося зробити. Наразі тут  успішно функціонують всі виробничі підрозділи: тракторна бригада, автогараж, тваринницький комплекс (до речі, тільки в 5-ти господарствах колишнього Ямпільського району збереглося тваринництво як галузь). Яке виробниче приміщення тимчасово не використовується, віддають в оренду людям, щоб не спустошувалось.

– Постійну увагу приділяємо оновленню матеріально-технічної бази, ось і недавно придбали нового комбайна, – продовжує Ніна Миколаївна. –  Коштує він величезні гроші – майже половину всіх наших прибутків за п’ятирічку, але рішення прийняли колективно на правлінні. Така форма управління кооперативом, яка може комусь здатися вже архаїчною, в нас спрацьовує. Колегіально приймаємо рішення про придбання нової техніки, насіння, будівельних матеріалів чи звільнення з роботи, виділення коштів на невідкладні потреби села (ремонт дороги, водогону, закладів соціально-культурної сфери, благоустрій, страхові виплати). Крім того, згідно зі статутом, посада голови кооперативу не є «вінценосною». Вона не «передається у спадок», а є виборною.  Бо деякі колеги-аграрії, котрі постворювали власні орендні підприємства, вже діляться в кулуарних розмовах про передачу управління синам, зятям, невісткам, онукам. Певно, не замислюючись над тим, чи матимуть вони хист до роботи, смак до землі і вміння триматися на плаву за будь-яких обставин…»

–  Пороги, – долучається до розмови представник міської ради, економіст за фахом Олександр Григорович Савчинський, – завжди утримували і утримують одне з чільних місць в громаді з розвитку рослинництва, тваринництва та зайнятості сільського населення. Попри всі  виклики часу, навіть коли солярку міняли на бартер за цукор, зерно чи яблука, в цьому господарстві не було і нема сьогодні заборгованості з виплати заробітної плати, по сплаті внесків до податкової, Пенсійного, Фонду зайнятості тощо. Працівники господарства при виході на пенсію не шукають своїх загублених років, як це має місце у багатьох потужних власників. Крім того, кожен працівник застрахований у компанії «Граве-Україна». Щорічно господарство сплачує до накопичувальних рахунків застрахованих по 1.5 тис. грн. Одним словом, кооператив, як, можливо, найбільш сприйнятлива модель кооперування власників невеликих земельних наділів, живе, удосконалюється, працює на подальший саморозвиток.  Вважаю, земельна приватизація, реформування КСП, попри всю їх важливість, мали й негативні наслідки, якщо вдатися до історичних паралелей, то земля є, а чи є з нею воля? Воля широкого вибору власників для вигідної здачі своєї частки в оренду? Як правило – ні. Далеко не всім власникам земельних паїв отримати із свого наділу прибуток: потрібні техніка, добрива, знання про черговість сівозмін, економіку ринкових відносин. Якби раніше про це говорилося людям дохідливо, то сьогодні не потрібно було б вести мову про деолігархізацію сільськогосподарського виробництва і, як кажуть  в народі:  «не шукати батога, з яким би піти на обух…»

«Не дивися, як я стою, а дивися, що я строю».

Ця народна мудрість, почута на Черкащині, щоразу спадає на думку, коли доводиться аналізувати непрості ситуації, які складаються між людиною і суспільством.

Сьогодні стало доцільно-модним паплюжити все минуле – і форми організації виробництва, і моральні витоки заохочення до суспільно-корисної праці, і досягнуті результати.

 А між іншим, істина, що минуле цілиться в майбутнє, – одвічна. Бо поки майбутнє ще неосяжне і примарне, то минуле вже можна осягнути зором, відчути на смак і дотик…

Стосовно  сторінок порогівської історії, котрі дали розвиток сучасному селу, то на їхньому тлі помітно вирізняються постаті таких керівників, як Анатолій Павлович Слободян. Мудрий господарник, вмілий і водночас дуже вимогливий  організатор виробництва, з почуттям гумору, він залишив після себе новий тваринницький комплекс, котрий спеціалізувався на вирощуванні нетелів  для всіх господарств району. Також зміцнив матеріальну базу машинно-тракторного стану, при вході до якого на постаменті височів старенький  «Універсал», на якому почав свій трудовий шлях перший тракторист села В.П.Васильєв, удостоєний згодом ордена Леніна.

 Кавалерами Трудового Червоного Прапора за сумлінні успіхи в праці стали й механізатори І.Ф.Гицина, А.К.Віцинський, П.М.Левицький, С.Д.Кожухар.

У 1976 році головою порожанського колгоспу обрали  Вержила Ілліча  Мороза, молдованина за національністю. З ностальгією поглядав він інколи на крутосхили своєї батьківщини за Дністром, але всі свої знання, організаторські здібності віддавав цій подільській землі, яка вже стала для нього рідною.

– Кінець 80-х, 90-ті роки минулого століття – це був «зоряний» час у розвитку, становленні і виробничого, і соціально-культурного комплексу села, – ділиться спогадами голова Порогівської сільської ради  (нині ветлікар) Федір Васильович Гриневич. – Будувалась вулиця Молодіжна, квартири в будинках якої призначались для молодих спеціалістів, проведено ремонти двох дитячих садків і ФАПів. На крутосхилах Дністра почав функціонувати міжшкільний промкомбінат, понад 10 виробничих професій в якому могли опанувати старшокласники всіх шкіл району. Було покращено стан доріг як на центральній садибі господарства, так і в бригадних селах, зокрема прокладено бруківку у Добрянці, розпочалася забудова прикордонного містечка. Все задумане вдавалося, бо під проводом В.І.Мороза працювала потужна команда фахівців: головні агрономи Євгеній Васильєв та Федір Сватула, головний інженер Михайло Сауляк, головний зоотехнік Григорій Галаган, головний економіст Інна Барановська, головний бухгалтер Ніна Семенюк, головний ветлікар Григорій Сеник, заступник голови Микола Баштовий.

Кожен із них зробив свій внесок у розвиток Порогів – села, котре, на мою думку (може тому, що й сам уродженець добрянецьких крутосхилів), має свою особливу ауру працелюбності, гостинності, справедливості, а часом – і крутий норов, як і Дністер, котрий під час повеней виходить із берегів…

У середині 90-х порожанське господарство очолив Микола Васильович Пастернак. З притаманною йому народною дипломатією і вже набутим досвідом керівника районного масштабу він зумів провести вцілілим колгоспний корабель крізь усі негаразди перехідного періоду й кинути якір посеред двох берегів – приватизації і розпаювання.

Взагалі-то до думки порожанців у районі завжди дослухалися і дослухаються. Свідченням тому і такий факт, що одну із ключових

посад у Ямпільській міськраді займає житель Порогів – Вад им Анатолійович Семенюк, колишній офіцер карного розшуку, один із наймолодших серед сільських голів в громаді, син Ніни Миколаївни, її гордість, її надія, її невимовна материнська радість…

«Тут мій кордон, мене немає далі…»

Пригадую, на брамі Петро-Павлівської лаври, що на Сумщині (нині там будинок-інтернат),  кованими літерами викарбувана фраза: «У кожного свій путь в життєву обитель». І сьогодні, через віки ці слова не втратили своєї актуальності. Буває, людина може стати заручником непередбачуваних обставин, які вщент руйнують всі плани.

Раптове горе розколює душу навпіл – і не всім дано вистояти… Ніна Миколаївна завжди з великим болем перегортає цю невтішну сторінку у своїй біографії. Все було добре, як у багатьох її ровесниць: улюблена робота після закінчення Брацлавського сільгосптехнікуму, коханий чоловік Анатолій, маленькі синочок і донька.

 І раптом ця страшна звістка про смерть Анатолія. Не раз думала, що і її життя – вже не життя. Та потроху почала підніматись. Заради дітей та батьків. Без відриву від основної роботи закінчила Уманський сільськогосподарський інститут, успішно справлялась на посаді головного бухгалтера, хоч і змінювались один за одним керівники господарства. А коли настав час вибору – за ким іти, односельці обрали її  – Ніну Семенюк – головою СВК «Поділля».

І в особистому житті ще зустрівся їй добрий чоловік, гарний господар. Так що наразі вона не лише керівник потужного господарства, а й любляча дружина, мати й бабуся.

Та коли запитати про найзаповітнішу мрію, неодмінно скаже: «Зберегти все створене, що залишилося нам від попередників невтомною працею старших поколінь, щоб не віяло з керівника пусткою вибитих вікон, щоб не розбирали трактори з плугами на  металобрухт, щоб не розносили приміщення дитсадка чи ФАПу по шиферині».

 І тут з нею не можна не погодитися, бо пустка здатна на найстрашніші метастази в людську свідомість.

Не всі полюбляють Ніну Миколаївну за її високу вимогливість в роботі, за її здатність дати гостру відсіч будь-якому співрозмовнику. Але розуміють, що без її залізної сили волі, її знань кооперативу чи й вдалося б втриматись на плаву.

А ще вона завжди підставляє плече для вирішення життєво важливих проблем села. Допомагала і попереднім сільським головам, допомогла і синові із завершенням будівництва водогону, якого чекали всі. Адже село, яке знаходиться на березі повноводої ріки, страждало від нестачі питної води. Тепер цю проблему успішно вирішено. А ще син на ознаменування свого головування у рідному селі обладнав на крутосхилі Дністра при в’їзді у село оглядовий майданчик. Якщо стати на ньому спиною до Дністра, то зору відкриється проза трудових днів осені – збирають соняшник, силосують кукурудзу, а обернетесь до Дністра – там велична поезія безміру водних плес, обрамлених у гранітних каньйонів Часу. І кожен вправі визначатись сам, на що його витрачати…

Раїса НІКОНОВА

Ямпільська громада

На фото: Ніна Миколаївна Семенюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені