Дитяча мрія – стати адвокатом

25-річна Дарія Килимнюк стверджує, що адвокатська діяльність – це дуже цікаво. Каже, що навіть не замислювалася про якусь іншу професію, як і про роботу за кордоном.

– Народилась я на Волині, але коли була маленька, ми переїхали до Вінниці, – розповідає Дарія. – Навчалась у гімназії №1, поглиблено вивчала англійську мову, що потім дуже мені допомогло. Адже вчилась я в кількох університетах. Спочатку вступила в Чернівецький національний університет ім. Федьковича на юридичний факультет, але через рік вирішила перевестись до Києва в університет ім. Шевченка. Потім була можливість повчитися за кордоном – в університеті проводився конкурс, я виграла грант і поїхала на один семестр навчатися в Хорватію, на юридичний факультет Загребського університету. Навчання там було англійською. Повернулася, закінчила магістратуру в університеті Шевченка. А паралельно працювала. Ще на другому курсі стала юрисконсультом у відомій українській фірмі, під час магістратури працювала юристом уже в іноземній фірмі. Зараз працюю в Адвокатському об’єднанні «Дестра», поки що юристом…

На питання, як обрала майбутній фах, Дарія відповідає, що стати адвокатом вирішила ще у старших класах.

– У мене в сім’ї нікого немає з юридичною освітою. Половина родини медики, інша половина займається сімейним бізнесом. Але я про медичний напрямок навіть не думала, а мріяла стати саме адвокатом. Правда, спочатку думала, що могла бути і прокурором, але коли потрапила на практику в прокуратуру, то кардинально змінила свою думку. Зрозуміла, що не хочу так підпорядковуватися керівництву, а адвокатура – це незалежна професія, тому що ти можеш обрати, які справи брати, кого захищати, як захищати, самостійно вибудовуєш тактику захисту, розпоряджаєшся своїм часом, обираєш клієнтів… А ще, можливо, це якийсь вплив фільмів, серіалів, переважно американських. Надивилася, а коли подорослішала, зрозуміла, що насправді все не зовсім так.

– Чим же займається ваше об’єднання і чим у ньому робота юриста відрізняється від роботи адвоката? – цікавлюсь у «без п’яти хвилин адвокатки» Дарії Килимнюк.

– Займаємось комплексною юридичною допомогою. Це і корпоративні спори, і цивільні, від спадкування до адміністративних правопорушень, і з органами державної влади іноді судимося, і кримінал до нас іноді потрапляє. Наприклад, зараз є одна справа проти забудовника, який активно будує у Вінниці, порушуючи законодавство і використовуючи ділянки не за цільовим призначенням… У нас кілька адвокатів, кілька юристів, займаємось усіма напрямками. Доводилося працювати над захистом інтересів директорів солідних підприємств, коли у них були певні спори з роботодавцями. Були справи щодо спадкування, розподілу майна подружжям; бувало, що ми судилися з держводагенством, яке відмовляло ТОВ у погодженні договорів; захищали інтереси органів місцевого самоврядування… Тобто клієнти – це і громадяни, і юридичні особи.

А робота адвоката від роботи юриста відрізняється у плані повноважень. Юрист не виступає в судових засіданнях, він веде документальну роботу, готує процесуальні документи, направляє їх учасникам тощо. А адвокат на основі цих документів веде захист клієнта в суді. Виступає там перед суддею, веде дебати з іншою стороною.

– Ви ще не виступали?

– Ще ні. Я цього дуже чекаю. Зараз ходжу на засідання як вільний слухач. Після магістратури в мене має бути два роки стажу в галузі права, один з них у ролі помічника адвоката. От зараз із лютого я помічник адвоката Ірини Олександрівни Брилянт, це керуючий партнер Адвокатського об’єднання «Дестра». І в лютому наступного року можу подавати документи на складання адвокатського іспиту. Коли складу його, мені видадуть свідоцтво про право займатись адвокатською діяльністю, після цього зможу брати участь у судових засіданнях повноцінно як адвокат.

– Про плюси адвокатської роботи ми вже говорили. Зарплата, певно, як і скрізь, залежать від складності справ, кваліфікації та стажу адвоката… А як щодо мінусів?

– Мінуси є. По-перше, це багато стресу, ніколи не знаєш, коли тобі зателефонує клієнт і скаже, що у нього щось сталось. Короткі строки, часто треба підготувати вже на наступний день безліч процесуальних документів, випрацювати тактику захисту. Також це постійне комунікування з клієнтами, а люди бувають різні. Хтось уже щось в Інтернеті прочитав і вже «знає», що і як робити, починає доводити своє. Також дуже багато паперової роботи, треба писати чимало документів, адже будь-яка дія в суді передбачає клопотання про цю дію чи якісь заяви. А ще ненормований графік, бо завтра може бути останній день подачі документа, і ти маєш ввечері писати, бо інакше пропустиш строки, а суд їх не поновить… Стреси, навантаження, до того ж величезна відповідальність, тому що своєю роботою ти відповідаєш за долю людини, її сім’ї, чи за долю підприємства, в якому великий штат працівників. Крім юридичної, є ще й велика моральна відповідальність. Бо людина приходить з проблемою, і будь-яка твоя помилка може повністю перекреслити весь захист у справі.

– Маєте якийсь особистий рецепт подалання цих стресів? Чим захоплюєтесь, як відпочиваєте?

– Робота напружена, тому стараюся брати відпустку регулярно. Кожні три місяці змінюю обстановку, їду в інше місто України або за кордон, хоча б на кілька днів, щоб трохи відійти від стресів, від документів. Відпочиваю і потім з новими силами повертаюсь до роботи. Тобто, моє захоплення – подорожі.

– До речі, чому ви не залишилися в Хорватії? Адже ця країна вже стала членом Євросоюзу, законодавство там більш усталене, оплата праці вища…

Мабуть, тому, що, вивчаючи всі ці роки українське закондавство, важко було б перелаштуватися. Їхнє право треба вивчати з нуля, знову вступати в університет, отримувати практику. І зрозуміло, що нас там ніхто не чекає. Роботу знайти, тим більше в юридичній галузі, дуже складно, там інші, жорсткіші вимоги до складання адвокатського іспиту, треба багато стажу… Я вирішила працювати в Україні, тому що хочу якимось чином допомагати своїй сім’ї – і в медичному праві, і щоб мої батьки, які ведуть бізнес, мали поруч юридичну підтримку. Так буде набагато краще, ніж шукати своє місце там. Хоча мені в Хорватії дуже сподобалось.

– Навчання там відрізняється від українського?

– Так, багато що інакше: сам обираєш дисципліни, які хочеш вивчати, також інше ставлення викладачів до студентів. Наприклад, коли в деяких студентів не виходило приходити на пари в певний час, викладач просто запитав, чи ніхто не проти перенести початок на пів години пізніше. Перенесли, і всі мали змогу відвідувати цей курс. Також там викладачі не проводять опитування, як це буває у нас в університетах на семінарах, коли кожен повинен встати, щось сказати і отримати бали. Там балів протягом семестру не ставлять, твій показник знань – це екзамен. А впродовж семестру – просто обговорення тем. Викладач пояснює, надає всі матеріали, ти вивчаєш, обговорюєте, ставите питання. Тобто, там студент має бути більш відповідальним…

Але закордонні переваги не спокусили, бо вона бачить себе адвокатом лише в Україні. За словами Дарії, всі судові справи, над якими їй доводиться працювати, по-своєму цікаві. Навіть якщо тематика подібна, все одно треба вивчати інші обставини, продумувати інакший підхід. А про якусь іншу, «запасну» спеціальність моя співрозмовниця наразі навіть не думає.

– Мені це подобається, я повністю налаштована саме на адвокатуру. Це моя дитяча мрія. Така картинка була в уяві: я виходжу з суду, така в діловому костюмі, з папками, телефоную своєму клієнту і кажу: «Ми виграли справу, рішення наше!». Мабуть, це й була головна причина, чому я вирішила стати адвокатом.

Спілкувався Юрій СЕГЕДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені