«Не можу не вишивати»

Зінаїду Петрович дуже шанують у Мурафській громаді. Це знана тудівниця, а ще творча й талановита людина – вишивальниця, без виробів якої не обходиться жодна місцева виставка.

Народилась пані Зінаїда у Пеньківці 29 вересня 1951 року. Нещодавно рідні, друзі та земляки вітали її з 70-річним ювілеєм.

– Я з дитинства вишиваю, – розповідає Зінаїда Василівна. – У третьому класі таку подушечку вишила, що вчителька навіть не вірила, казала: «Ти брешеш, це тобі мама вишила». Дуже я це запам’ятала… У мене бабця вишивала, мама Марія теж постійно вишивала. Це мама мене навчила. Вишиваю хрестиком – і серветки, й образи, картини, рушники. Серветок уже понад 90, і кожна інакша, однакових нема. Є у мене і традиційна вишивка – наприклад, старовинні візерунки на рушниках, а картини чи серветки – то вже сучасна.

У доробку Зінаїди Петрович шість десятків вишитих образів, тобто ікон. Каже, більшість пороздаровувала.

– У церкви дарувала, батюшці в місцеву церкву. У Пеньківці у нас церква дуже гарна, старовинна, дерев’яна, їй уже 150 років. А дочка живе у Хмільнику, там церкву побудували, то й туди три образи вишила і подарувала… Весь час беру участь у виставках, відколи є ці виставки. Бувало, сама їздила, а як не виходило, то від музею Пеньківки в мене брали роботи і возили – і в Мурафу, і в Шаргород, і у Вінницю возила завідувачка нашого музею Таїса Грабовська…

Усе життя Зінаїді Василівні доводилось виконувати чимало важкої фізичної праці, тож викроїти хвилинку на вишивання завжди було непросто. Спочатку 9 років пропрацювала поштаркою. Розносила читачам, зокрема, й нашу газету, тоді ще під назвою «Вінницька правда».

– О, колись було цих газет! Стільки люди виписували, що несу, бувало, і в руках, і в сумці, й не можу донести… Потім я працювала у радгоспі в бригаді. Зараз на пенсії. Коло мене живуть син Віктор і чоловік Ярослав. Дочка Галина, що у Хмільнику, теж вишиває, а працює вчителькою.

Запитую, чи перейняв це захоплення хтось із онуків. Зінаїда Василівна каже, що онук Роман – поліцейський у Вінниці, а онучка Ліля вчилася в університеті у Польщі, вивчала готельний бізнес, тепер працює за спеціальністю в Іспанії, то їй там поки що не до вишивки…

Та й сама бабуся, хоч і на заслуженому відпочинку, має ще чимало клопотів.

– Намножила господарства, – розповідає з усмішкою. – Індики, качки, кури, свині… Як в селі. Як знаходжу час вишивати? А отак: заварила чай, поки він вистигає, вишила пару хрестиків. Увечері до 11-ї години чи до пів на 12-у вишиваю, раніше не лягаю. Вишиваю щодня. А коли якесь церковне свято і не можна вишивати, то я наче слаба, бо не шию. Тоді такий мені той день довгецький, що не знаю, коли він закінчиться.

Розповіла вишивальниця і про своє цікаве фото з головою обласної ради Вячеславом Соколовим: «Це в Мурафі була виставка до 30-річчя Незалежності України. І я там була, і він був». До речі, саме цю фотографію голова облради використав на своїй фейсбук-сторінці як листівку для привітання з Днем людей похилого віку.

Юрій СЕГЕДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені