Ціна хліба: один із сошкою – семеро з ложкою…

Уже традиційно до Дня працівників сільського господарства, і не тільки до цієї дати, наша газета розповідає про успішних людей, лідерів сільгоспвиробництва, які власноруч побудували рентабельний бізнес. Кожен такий успішний бізнесовий шлях має власну непросту унікальну історію становлення й розвитку. Має її і ФГ «Агро-Сад», що в селі Озаринці Могилів-Подільського району, про що ми вже розповідали раніше. Окрім вирощування взірцевих врожаїв, такі господарства є ще й  основою розвитку соціальної інфраструктури у селі. Тож якою ціною дається сьогодні аграріям хліб, перш ніж потрапити на прилавки наших магазинів, і чи є їхня праця оцінена належно? Про це та інші моменти «поза кадром» – у розмові з керівником підприємства Богданом Телеватюком.

– Богдане Івановичу, насамперед, традиційне запитання: яким за врожайністю видався цей рік і які перспективи щодо подальших планів?

– Для аграріїв нашого південного регіону рік видався досить вдалим. По кукурудзі вийшли на 120 ц/га, соняшнику зібрали, приблизно, по 37 «на круг», високою є урожайність і по інших культурах. Але особливо порадувала кукурудза, для цього були всі оптимальні умови для формування  врожаю – в міру вологи й тепла, решту зробили технології. За фінансовими показниками підрахунку ще не робили, але за обсягами, думаю, це один із кращих років.

Щодо другої частини запитання, то тут радості трохи менше. За цей час зросли ціни на ПММ, на засоби захисту піднялися вдвічі, а по деяких найбільш ходових препаратах, що користуються підвищеним попитом – відбулося зростання в 2,5-3 рази. Дуже виросли в ціні мінеральні добрива. Ось і виходить, що нібито заробили, а насправді після закупівлі необхідних оборотних матеріалів вже мало що залишається. А закупляти бажано відразу у великих обсягах відповідно до потреби на увесь наступний сільськогосподарський сезон. Так вигідніше, адже оптові закупівлі обходяться дешевше, ніж частинами у різні періоди. Якщо в наступному році знову буде таке ж підвищення цін на усе, про що говоримо, то, щоб вийти на нинішній рівень, нам потрібно або збільшувати урожайність, або ж закупівельні ціни на сільгосппродукцію мають також зрости. Є таке поняття, як паритет цін, тобто, розумне їх співвідношення, що дає можливість розвиватися кожній зі сторін – виробнику, постачальнику і закупівельнику. Цього, на жаль, поки що немає, усе складається чомусь не на користь сільгоспвиробників. І така політика триває вже не один рік, що викликає певну підозру: а чи випадково усе відбувається саме так. І чи немає тут якогось злого умислу, аби покласти українського аграрія середньої ланки чи дрібного фермера «на лопатки»? 

– У передчутті свіжої копійки орендодавці чекають на осінь, мабуть, ще більше, аніж орендарі, адже багато хто покладає надію поповнити сімейний бюджет.

– В нашому господарстві розрахунки з власниками паїв уже, практично, завершуються. Щодо цього у нас діє своя методика. Маємо в оренді земельні ділянки в різних селах, і їхня нормативна грошова оцінка, як на мене, є дещо несправедливою. Я не розумію, від чого відштовхувалися, коли її проводили. Поля межують через лісосмугу, сіється однакова культура тим же насінням, урожайність однакова. Але якщо перевести на відсотки, то одним має вийти більше – понад 20 %, іншим менше – близько 14%. То де справедливість? Тому ми не прив’язуємося до відсотків, а враховуємо площу зданого в оренду паю. У нас – це 5 тис. грн за 1 га на руки. І це без бонусів, що передбачені в договорі. Є ще 1 тис. грн на оранку городів кожному пайовикові, незалежно, де він живе, в селі чи місті.

– Успіх у роботі неможливий без злагодженої команди.

– Усі наші служби – агрономічна, інженерно-технічна, економічна, бухгалтерія, механізатори – на своєму місці, кожен працівник працює сумлінно і відповідально. У нас молода команда, яка досить успішно справляється із завданнями. Свідченням цього є результативність. Наше господарство одне з передових у районі, спільно ми багато що досягли, а ще більше, думаю, можемо досягнути і досягнемо, адже потенціал маємо хороший. Як керівник, сам навчаюся і других до цього заохочую. До речі, у мене дві вищі освіти – економічна (облік та аудит) та агрономія. Тож у цьому плані у нас все нормально, встигаємо всюди, раду даємо всьому.

– Багато хто з керівників практикує власні невеличкі дослідні ділянки. Це допомагає визначитися, що сіяти і чим обробляти.

– Ми теж закладаємо такі ділянки для попереднього дослідження різних гібридів, культур, препаратів, добрив. Оцінюємо, наскільки вони нам підходять, і в разі позитивного висновку застосовуємо на полях. Це викликано тим, що погодні умови з року в рік змінюються, схоже, що й клімат міняється, тому треба шукати й застосовувати інші агротехнічні прийоми, насіння, засоби захисту й росту, добрива. Особливу увагу я приділяю кукурудзі, з якою проведено 32 досліди.

– А чому саме вона?

– Справа у тім, що в даний час я навчаюся в аспірантурі, і тема кандидатської роботи стосується саме цієї культури: «Формування врожайності зерна гібридів кукурудзи різних груп стиглості залежно від норми густоти посіву та застосування біодобрив в умовах лісостепу правобережного».  Мене цікавить саме те, з чим працюю і в чому бачу перспективу. Мій науковий керівник – декан агрономічного факультету Вінницького національного аграрного університету Ігор Миколайович Дідур. Я вважаю, що в Україні потенціал цієї культури ще повністю не розкритий. Певною мірою це пов’язано з відсутністю потрібної і доступної інформації про всі технологічні нюанси її вирощування. Мені чомусь здається, що в цьому теж є певна зацікавленість деяких кіл, котрі постійно «водять нас за носа». Щось дійсно важливе не пропонують, а натомість намагаються підсунути якісь все нові й нові безкорисні препарати, аби витягнути більше грошей.

Кажу це із власних спостережень. Цього року ми закладали дослідні ділянки, де, скажімо, соняшник дав 42 ц/га, без усілякого бору та інших дуже модних розрекламованих препаратів, що нібито дають прибавку врожаю на кілька центнерів. Натомість, все, що було зроблено – це чітке дотримання строків посіву, витриманий відповідний температурний режим та вологість грунту, внесені передбачені агротехнікою добрива. Без усіляких стартових та інших замочувань насіння. А попередніми роками на все це доводилось витрачати кошти, хоча врожайність отримали абсолютно таку ж. Словом, не все те золото, що блищить.

Ще одне питання стосовно кукурудзи, яке мене хвилює, це навчитися забирати з поля вилущені після комбайнування качани. Сьогодні вони подрібнюються і викидаються. Після загортання у грунт ця маса розкладається кілька років, забирає на себе азот і вологу для перегнивання, які потрібні рослинам. При цьому жодного ефекту, як добриво, не створює. Разом з тим, 1,1 т сухих качанів еквівалентна за теплотворністю 1 тис. м куб. природного газу. Чим не альтернативне джерело енергії. Для цього лише потрібні комбайни трохи іншої конструкції, з бункерами. Згодом пелети з кукурудзяних качанів можуть бути хорошою альтернативою традиційним видам палива. Де на яких семінарах не буваю, завжди порушую це питання, адже в масштабах України йдеться про сотні тисяч тонн цього цінного біопалива, обсяги якого можуть поновлюватися щороку. Пропонував на таких зустрічах представникам, що виготовляють комбайни, розробити за додаткову плату спец. комплектацію  для виготовлення такого комбайна  для нашого господарства, готовий за це заплатити. Спочатку ніби пообіцяли, а через деякий час відмовили. Зрушити цю ідею з місця поки що не вдається. Очевидно, цьому щось заважає, а що саме – не розумію, адже це досить вигідна справа. Мабуть, комусь це не вигідно.

– Бодай кількома словами охарактеризуйте машинно-тракторний парк, адже старенькими, ще радянськими МТЗ та ЮМЗ тих результатів, що маєте, не досягнути.

– Навряд чи є потреба перелічувати усю наявну техніку. Для того обсягу роботи, що маємо, її достатньо. Це сучасні трактори імпортного виробництва, дуже вартісні, але надійні і потужні, агрегатуються з такими ж високопродуктивними агрегатами різного призначення – для оранки, поверхневого обробітку грунту, сівби, догляду за рослинами. Є сучасні зернозбиральні комбайни. У формуванні парку теж є своя специфіка, адже уся техніка підбирається відповідно до технологій, площі, наявних грунтів і тих завдань, які ми ставимо перед собою. Вона здатна виконувати всю роботу оперативно у стислі строки на найвищому якісному рівні. Її функціональність дозволяє за один прохід агрегату виконувати декілька операцій у комплексі. А це економія пального й часу. Про таку техніку важко щось розповідати, її потрібно бачити в роботі.

– Змоделюємо на мить ситуацію з придбанням трактора іноземного виробництва приблизно такого ж класу, як наш Т-150. Скільки для цього потрібно виростити і продати пшениці у перерахунку на гривні?

– Наприклад, Джон Дір такого класу потужністю близько 200 к.с. коштує десь 160 тис. євро, що у гривнях майже 5 млн (далі рахує на калькуляторі). Ділимо на вартість 1 т пшениці (7,9 тис.тгрн) і отримуємо обсяг 630 тонн. Таку кількість пшениці за  середньої врожайності 70 ц/га можна отримати на площі (плюс-мінус) 100 га. За умови, що рік буде сприятливий. Це приблизний розрахунок для трактора середнього класу, а більш потужні коштують у 2-3 рази дорожче. Ось і рахуйте, чи зможете його придбати, якщо спочатку потрібно розрахуватись за оренду паїв, сплатити усі податки, закупити пальне, насіння, добрива, засоби захисту і так далі, про що вже говорилося. Для покриття усіх цих витрат потрібно виростити урожай хоча б на площі 500 і більше гектарів.

При цьому слід врахувати, що минулого року найдешевша ціна на аміачну селітру була 7,1 тис. грн, на початку весни цього року – вже 8,6 тис. грн, потім у травні після посівної, коли її майже не купляють – 9,9 тисяч, а на сьогодні вона коштує – 25,3 тисячі гривень. Це вартість вагонними партіями. Тобто, за рік ціна скочила більш як утричі. І це тільки по аміачній селітрі. Якщо тенденція з ростом цін продовжуватиметься і наступного року, то взагалі важко щось прогнозувати й планувати. 

– Яким, на вашу думку, є сьогодні ставлення сільгоспвиробників до збереження родючості землі?

– Бережливе ставлення до землі – це один із ключових моментів у сільськогосподарському виробництві. Якщо нафту чи газ викачали з надр і залишили після себе пустку, котра вже ніколи не відновиться копалинами, то земля – це той ресурс, котрий здатний постійно відновлюватись. У цьому її безцінність. Але користуватись нею потрібно з розумом і відповідально, з чітким і неухильним дотриманням агротехнічних вимог. Це також потребує  затрат, тому дехто з аграріїв працює без їх дотримання, покладаючись на природну родючість, чим виснажує землю і призводить до її деградації.

На моє переконання, у нас, дійсно, поки що мало справжніх, дбайливих господарів землі. У гонитві за одноразовим збагаченням і надприбутками такі горе-хазяї у чомусь схожі на окупантів, котрі діють не на своїй, а на чужій землі: забрати усе й відразу. Обов’язок і відповідальність кожного у тому, щоб постійно працювати над покращенням якості грунту, його структури й родючості, дотримуватися науково обгрунтованої сівозміни. Це потрібно для того, щоб передати землю у придатному для обробітку стані наступним поколінням. Не гіршому, ніж ми отримали.

На мою думку, така культура землеробства більше притаманна середнім фермерським господарствам із невеликим обсягом землі, керівниками яких є місцеві жителі. Вони більше дбають про землю, аніж «агрофірми-гіганти», земельний банк котрих нараховує десятки тисяч гектарів. Де не витримується навіть п’ятипільна сівозміна, де вже не сіється гречка, бобові, овес, овочеві культури.

– Ринок землі вже запрацював. До вас хтось звертався з пропозицією продати свій пай, чи може ви пропонували комусь його купити?

– Я переконаний, поки земля залишатиметься у руках селян, доти українське село житиме. Тому намагаюсь максимально вести роз’яснювальну роботу, щоб земля залишалася у спадок дітям та онукам. Ринок не означає, що люди зобов’язані продавати землю, вони лише мають право на це. Тому краще залишити її у спадок наступним поколінням. Як на мене, земля не може бути товаром, оскільки ми її не створювали.

– І насамкінець: чи можна вважати аграрія господарем землі, коли він постійно знаходиться під ціновим диктатом з одного боку постачальників (добрива, хімічні засоби, пальне), а з іншого боку – зернотрейдерів, що закуповують вирощену продукцію. Перші продають утридорога, другі купують утричі дешевше.

– У цій ситуації надійним партнером для аграріїв мала би бути держава, адже разом ми покликані забезпечувати продовольчу безпеку. Фермери – працювати в полі і мати для цього все необхідне за доступними цінами. Держава – створити належні умови для такої праці, а найперше – забезпечити сприятливу цінову політику. Свої обов’язки ми виконуємо сповна, цього ж чекаємо і від партнерів.

25 листопада Богдан Телеватюк відзначає день народження. Редакція газети приєднується до усіх вітань у родинному колі, друзів та знайомих та зичить Богдану Івановичу міцного здоров’я, успіхів і нових досягнень на жнивному полі, оптимізму і молодечого завзяття. Нехай ангел-охоронець береже й захищає від усіх негараздів ще довгі роки.

Розмовляв Юрій ЧОРНИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені