«Пізнавши свій край і рід, пізнаєш себе», –

переконана педагог, дослідниця, краєзнавець та музейна засновниця Антоніна Штовбонько з Кальника Дашівської територіальної громади.

Пані Антоніна родом з Іллінців з вчительської династії. Майже все своє професійне життя вона віддала роботі в школі. Працювала і в Іллінцях, і за межами області, та вже 27 років навчає дітей в Кальницькій загальноосвітній школі імені Ярослава Івашкевича.

– Історією рідного краю я зацікавилася ще змалку. У моєї бабусі була стара поминальна книга княгині Єлени. Направду кажучи, мені довго не давала спокою ця персона. Розпитавшись у бабуні, дізналася, що була така благодійниця, яка допомагала нужденним, сприяла освіті, розбудувала місцевість. Тоді це дуже схвилювало і зачепило мене. І виникло бажання більше дізнатися про історію рідного краю, – пригадує вчителька своє дитинство.

Краєзнавчий шкільний музей у Кальнику відкрили ще у 1984 році до 90-річчя з дня народження Ярослава Івашкевича (за ініціативи державних і культурних діячів Польщі). Антоніна Штовбонько опікувалася його музейними експонатами, але паралельно почала збирати власну експозицію, «кістяк» якої сформувала за два тижні. І в 2009 році в стінах місцевої школи, заручившись підтримкою керівництва, відкрила для відвідувачів свою музейну «Світлицю». З того часу освітянка стала активним колекціонером старожитностей. Зазначимо, що у створенні нової виставки пані Антоніні дуже допоміг Віктор Мацько, місцевий дослідник та краєзнавець.

Музейний комплекс «Мій рідний край – моя історія жива» представлений: краєзнавчим та етнографічним музеєм, парком Козацької слави, пам’ятником Ярославу Івашкевичу, деревом Дружби, посадженим польськими та українськими письменниками, меморіальною дошкою професору Володимиру Антоновичу. На базі даного навчально-виховного центру здійснюється краєзнавча, пошукова та просвітницька робота.  Діяльність музеїв направлена на те, аби зацікавити дітей до вивчення та збереження історико-культурної спадщини свого народу та для виховання в них освічених особистостей.

«Подільська світлиця» Антоніни Штовбонько має вигляд сільської хати, розділеної на дві частини: світлиця та комора. Учні мають змогу побачити справжній інтер’єр української хати. Відтворена українська піч, біля якої представлена виставка старовинних кухонних меблів та посуду, скрині, дерев’яні ліжка, дитяча колиска, музичні інструменти.

Гордість музею – покуть. Це місце для образів, яких у «Подільській світлиці» є три: православний, католицький та ікона старовірів. У  світлиці розробили 4 тематичні екскурсії: «Народна вишивка», «Національний  одяг», «Народне житло ХІХ-ХХ ст.», «Декоративно-ужиткове мистецтво в побуті». «Народна вишивка» висвітлює глибоко продуманий і перенесений на тканину етногенез українського народу. Цікавими експонатами музею є рушники. Експозиція одягу знайомить зі святковим одягом, який складався з вишитої полотняної сорочки і плахти з фартухом, а в робочий час – з двох темних запасок або чорної дерги, які прикріплялися до стану кольоровим шерстяним поясом. Головними уборами були намітки, очіпки, хустки. Етнографічні колекції: ткацтво, вишивка, бортництво, різьбярство, гончарство, лозоплетіння. Експозиція знайомить із розвитком народних промислів, починаючи з ХVІІІ ст. і до наших днів.

Вчителі-предметники використовують приміщення музею для наглядного проведення своїх уроків. Зокрема, мистецтва, трудового навчання,  української мови та літератури. Експозиція музею постійно поповнюється новими зразками. До нашого часу їх збереглося мало, а тому фіксація в музейній колекції предметів зникаючої старовини – дуже важлива справа. Крім речових пам’яток, зберігся й багатий писемний матеріал: записи фольклору, етнографічні дані, розробки уроків народознавства, майстер-класи: виготовлення ляльки-мотанки, бісероплетіння, витинанки, вишивання хрестиком.

– Кальник багатий на визначні місця. На його території є чимало історичних місць, музеїв, пам’ятників, які прославляють імена видатних персон. Перша відома згадка про село в історичних документах датується  1448 роком. Наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. археологи виявили могильник, який налічував 27 курганів. В одному з них, під селом Сорокою, знайшли дерев’яний склеп (поховальна камера знатного скіфа), споруджений із грубих дубових стовпів та дощок. Таких поховальних гробниць в Україні більше так і не знайшли, за винятком курганів біля с. Глевахи на Київщині, – розповіла педагог. – У Кальнику жили й боролися легендарні козацькі ватажки, полковники Кальницького козацького полку: Іван Богун, Іван Сірко та Остап Гоголь. У 1649 році полковником Кальницького полку став Іван Богун – народний герой, сподвижник Богдана Хмельницького.

Відомою є й кальницька цукроварня, яка утворилася у 1857 році. Товариство у складі підприємців Фрідріха Енні, Густава Таубе, Олександра Гало, Івана  Буйсу і Феофіла Сора взяло у графа Володимира Потоцького в оренду частку землі. Кожен засновник вклав тоді у справу по 20 тисяч карбованців, що й запустило спорудження першого цукрового заводу в Липовецькому повіті. Однак події в промислових центрах України вплинули на зростання революційної свідомості робітників. У 20-х роках минулого століття місцевий завод спалили. Нині ж на території колишньої цукроварні працюють підприємства: ПАТ «Агромаш» та СТОВ «Славутич».

– Церковно-приходську школу відкрили у 1860 році при місцевому храмі Різдва Пресвятої Богородиці. Згодом вона перемістилася в будинок при Волосному правлінні. У 1909 році на кошти товариства цукроварні побудували двохкласне церковно-приходське училище. А ще за рік учні-кальничани розпочали навчання у новому шкільному приміщенні, побудованому через дорогу від старої школи. Ця будівля збереглася до наших днів. У діючій школі нині навчається 112 учнів і працює 20 педагогів, – провела мініекскурс в історію Антоніна Миколаївна. – У 1894 році у Кальнику народився й провів дитячі роки майбутній польський прозаїк, поет, драматург та видатний громадський діяч Ярослав Івашкевич. Усе своє життя він присвятив зміцненню дружби між українським і польським народами, бо вважав себе сином двох держав. У 1891 році Володимир Антонович, професор київського Імператорського університету Св. Володимира, проводив у Кальнику археологічні розкопки. Дослідив три великі скіфські кургани, які отримали назву: Непромаха, Пракседа та Перепелиця. Знайшов тоді професор і залишки поселень Черняхівської та Трипільської  культур.

Дослідженням історії села також довгі роки займався Віктор Мацько. А його праця дала можливість відтворити Кальницький мартиролог (списки мучеників, імена яких подаються в календарному порядку  відповідно до дати їх мучеництва) – жертвам голодомору 1932–1933 років.

       – Колись наше село було «табором» кальницького полку, центром протопопії у ХVІІІ ст., містечком – у кінці ХVІІІ ст., волосним центром – у ХІХ ст., а за радянської доби – центром сільської ради, куди входили три села (Жадани, Шабельня й сам Кальник), – розповіла краєзнавиця. – Кальник – край козацької слави, але  документів, які це підтверджують, залишилося, на жаль, небагато. У 1990 року в селі відбулось перше козацьке свято. Тоді ж створили кальницький полк імені Івана Богуна та обрали своїм полковником Михайла Баніта. З того часу при школі почав діяти військово-патріотичний гурток «Богунівець», керівником якого є я. Крім того, в 2009 році на честь Богуна та в знак 360-ї річниці створення знаменитого козацького формування в селі заклали парк Козацької слави. На площі в 0,86 га висадили 300 дерев різних порід (липу, дуб, каштан, калину, ялину).

Музейниця активно «дружить» з інтеретом, готує та знімає відеоуроки з історії та краєзнавства і викладає їх у світову мережу. Каже, що робить це на прохання місцевих жителів та тих кальничан, які давно виїхали з села, але цікавляться його життям та історією.

Після екскурсії, за бажанням туристів, пані Антоніна пригощає своїх гостей «кальницькою» кашею, звареною за власним рецептом. Тож відвідувачі експозиції повертаються додому ситими від знань та смачної їжі. Керівниця музеїв має дві групи помічників для проведення екскурсій. Заміну собі вона навчає з місцевих активних школярів (починаючи з 5-го класу).

– Я мрію створити у нашому селі великий музей-світлицю (в старій українській хаті), де можна було б зустрічати гостей, пригощати їх смачною кашею, пекти пиріжки, проводити майстер-класи тощо. Хотілося б, аби Кальник став другою Бушею. Аби до нас їхали не на один раз, а постійно хотіли повертатися, – зізнається Антоніна Штовбонько. 

 Вікторія МЕЛЬНИК

Світлини надані Антоніною Штовбонько

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені