Соціальна молочарня: здав – візьми

У селі Городище, що на Вінниччині, уже понад шість років працює соціальна молочарня. Місцеві люди почали організовано переробляти молоко від своїх корів, вдаючись до технологій, що пройшли перевірку роками. На молочарні вручну (без хімії та домішок) виготовляють сметану, домашній та плавлений сир, бринзу і масло.

– Ми спочатку самі не вірили в цю затію. Але потім ті, хто мають корів, порадились і вирішили спробувати. Поступово до нас почали приєднуватися інші односельчани, – розповіла Надія Тивровська.

– Корова у селі – це годувальниця. Люди виживають тільки за рахунок домашніх тварин та городів. Така молочарня, як у нас, певно, єдина в Україні. Просто я ніде не чула, щоб таке було, – поділилася думками Людмила Христич.

Щоб подоїти свої корівок та вчасно доставити молоко на базу, власники тварин прокидаюся о пів на шосту ранку. І вже о 7.30 несуть свій домашній продукт на молочарню. Молоко тут вирішили переробляти ще «дідівськими» методами.

– Робочий день у мене починається з того, що я підготовляю усе, щоб люди могли прийти і здати молоко. Я його важу, кажу, хто і скільки і приніс молока, і записую собі в зошит, – каже Тетяна Голубецька, працівниця молочарні.

Щоб продукція була смачною і якісною, жінки придумали свій «контроль якості». Оскільки банка гіркого молока може зіпсувати всю продукцію, то кожну здану ємність маркують спеціальним «ідентифікаційним кодом». Такі робочі напрацювання на соціальному підприємстві випробовували роками, а нині процес налагоджений і діє безвідмовно.

Молочарню обслуговує чотири печі, де у банках відігрівається сир. Сметану збирають ложками з банок. До сепаратора не вдаються, щоб не втрачалась автентичність продукту та не погіршувався його смак. Єдиний автоматизований процес на молочарні – збивання масла. А маслянку, що залишається після його збивання, віддають людям. Селяни печуть на маслянці млинці та хліб.

Вся молочна продукція, кажуть на соціальному підприємстві, виготовляється без домішок, згущувачів, барвників та консервантів. Від покупців процес виробництва не приховують. Рішення, що стосуються молочарні, приймаються тільки колективно: тими, хто тут працює, й тими, хто здає сюди молоко.

– У нас свій «зошит боргів». Тобто, людина здає своє молоко, а натомість може взяти сир або сметану. Ми ведемо облік, на яку суму вона взяла, а коли віддаємо кошти за молоко, то відраховуємо з основної суми.

Ідея створити «соціальне» молочне підприємство прийшла на думку місцевому жителю Руслану Пікіняру. Облаштували молочарню у закинутій старій амбулаторії. Провели в приміщення воду, поставили бойлер, вивели каналізацію. Для початку закупили декілька холодильників, необхідний інвентар та побудували печі.

Підприємство створили, щоб підняти вартість молока, адже місцеві молокозаводи приймають його за безцінь. Люди почали спродувати своїх корів, яких невигідно стало утримувати. Сільська мінімолочарня змінила ситуацію на краще та стала спільною справою чи не всіх городищан. Добре й те, що дохід від реалізованої продукції не оподатковується, адже сумарно не перевищує 50 мінімальних зарплат.

– Вся наша продукція розпродується. До молочарні за товаром нерідко приїжджають навіть з Одеси чи Києва. В кінці тижня ми підраховуємо повну виручку. Після цього 60% розбиваємо на зарплати за молоко, 25% йде на зарплати працівникам і 15% – на світло, воду, дрова і ремонт, – розповідає Людмила Христич. – Приміщення у нас було в оренді. Договір ми уклали на 12 осіб. Після того стали повноцінними власниками цього приміщення, усі маємо однакові права. Нині до нас носять молоко більше людей, ніж прописано у договорі, але ми їх вважаємо повноправними членами. Скоро закінчиться договір оренди на це приміщення, і ми укладемо його повторно, а вже до нього впишемо людей, які приєдналися до нас пізніше.

– Ми не використовуємо у своїй роботі «високі» технології. Проєкти можуть бути ефективними і без них. Люди бачать, за якою ціною продукція продається, і вони не мають ніяких недомовок між собою. Хтось скаже, що це повернення до Радянського Союзу, але я так не думаю. Є об’єднання людей, і якщо це вигідно, то такі кооперативи мають право на існування, – переконаний Руслан Пікіняр.

Городищани готові ділитися своїм досвідом і з іншими громадами. Люди переконані, ситуацію з молочним бізнесом треба брати в свої руки, а не покладатися на сприяння влади чи щасливий випадок.

Вікторія МЕЛЬНИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені