«Те, що ми туди хочемо, не означає, що нас візьмуть»

Соціологічні дослідження, онлайн-опитування Українського інституту майбутнього, які нещодавно проводилися в Україні, оприлюднили дані, що більшість серед дорослого населення нашої держави підтримують вступ України до Північноатлантичного альянсу (НАТО). Повністю підтримують цю ідею 40% українців, «частково підтримують» – 24%, проти висловились лише 9% серед респондентів. Цікаво, що більше підтримують вступ до НАТО чоловіки (56%), ніж жінки (30%). Віковий розподіл свідчить про те, що найбільше філософію Альянсу розділяють люди віком 40+. Згідно з регіональним розподілом, найбільше підтримують вступ до НАТО респонденти з Києва (55%), найменше – зі Сходу (27%).

Водночас президент США Джо Байден скептично оцінив перспективу вступу України в НАТО. За його словами, нашій державі необхідно провести ще багато роботи в галузі демократії для того, аби долучитися до Північноатлантичного альянсу.

Ми поцікавилися у вінничан, які настрої серед них у питаннях прихильності до НАТО та їхні дії, якщо розпочнеться подальший наступ російських окупантів.

Ніна Телевань, пенсіонерка, 61 рік, Вінниця.

– Думаю, у разі масштабного збройного нападу Україна не зможе самотужки захистити свої кордони. В українців іншого виходу немає: краще колективна безпека та оборона від НАТО, ніж агресія від Росії. Жодна країна, починаючи від Німеччини і Британії й закінчуючи Францією і Іспанією, не є самодостатньою у забезпеченні власної оборони. В середині 90-х років Україна вже співпрацювала з НАТО по ліквідації руйнівних повеней на Закарпатті та знищенню протипіхотних мін. Коли відбулася аварія на очисному колекторі у Харкові, то саме військовий альянс надав нам необхідне спецобладнання і тим самим врятував місто і населення від екологічної катастрофи. На сьогодні і Київ, і Москва мають партнерські відносини з НАТО. Ми ж, українці, вже добре вивчили ментальність росіян, тож готові до обох варіантів перебігу ситуації. Коли хочеш миру, то готуйся до війни. Так і у нас. Про найгірший сценарій не хочеться думати, сподіваюся, до нього справа не дійде.

Анатолій Скрипник, пенсіонер, працівник агропідприємства, 72 роки, Іллінці.

– Однозначно відповісти на це питання я не готовий. Те, що ми туди хочемо, не означає, що нас туди візьмуть. Знаю, що нині членами військового альянсу є 30 країн, і не всі бажаючі можуть примкнути до нього. У такого альянсу є багато вимог. Однак чимало держав: Австрія, Швейцарія, Фінляндія (в тому числі й Україна), які, не будучи повноправними членами НАТО, беруть активну участь в її програмах, як-от – «Партнерство заради миру». Згадані мною держави (майже всі) є членами ЄС, який здійснює єдину зовнішню політику з безпеки, в рамках якої планується створення сил ЄС швидкого реагування. Тому не варто спекулювати таким поняттям як нейтралітет. З північним сусідом нам дуже не пощастило. Не хоче їхній президент бачити Україну сильною, заможною та незалежною державою, ми йому як «кістка в горлі». Якщо Путін все ж обере шлях кровопролиття, то великих втрат зазнає й нападаюча сторона. Від такої ескалації ніхто не виграє, а лише задовольнятимуться хворобливі амбіції одної-єдиної людини. Дуже надіюся на те, що світова спільнота не залишить нас у біді сам на сам. Про що свідчить суттєва матеріальна військова допомога, яка нині надходить до нас від країн-союзників.

Вікторія Ремінна, домогосподарка, 32 роки, Вінниця.

До вступу України в НАТО ставлюсь позитивно. У разі початку війни діятиму за обставинами. Якщо наступ бойовиків буде близько від Вінниці, то відправимо дітей з бабусями максимально подалі від війни, а сама з чоловіком піду боротись за свободу України.

Сергій Бондарчук, працівник банківської сфери, 50 років, Вінниця.

– Підтримую вступ України до НАТО. Плюс такої співпраці – безпека, а мінус, певно, тільки один. Ворог завжди буде поряд, на Сході країни, хоч все життя нам казали, що він на Заході. Життя показало, який у нас «рідний» брат. Якщо масштабні військові дії все-таки розгорнуться, то відвезу сім’ю на Західну Україну і зі зброєю піду захищати Батьківщину. Один за всіх, і всі за одного. Гуртом і батька легше бити.

Олександр Гоцуляк, голова Уланівської громади, 31 рік.

– Залежить від обставин. Треба на фронт – поїду, якщо моя присутність більше потрібна буде в громаді, то займатимусь проблемами на місцях. Наразі в межах Уланівської громади розробляємо точки евакуації людей, розмірковуємо над облаштуванням приміщення для тимчасового перебування населення, готуємося до варіантів екстреного призову, створюємо добровольчі батальйони з місцевих жителів. Ніхто ж не знає, як саме буде реалізовуватися вторгнення. А вже залежно від цього будуть прийматись відповідні управлінські рішення, спрямовані на збереження єдності держави, та, зокрема, підтримки жителів нашої громади.

Олена Мялук, підприємець з Козятина, переселенка з Донецька, 47 років.

– Моє особисте ставлення до НАТО одним словом – задовільно. Не бачу в цьому нічого дивного або поганого. З питанням продовження ескалації конфлікту визначитися важче, але перша моя думка – працювати, платити податки, як і зараз, але найбільше сподіваюсь на те, що здоровий глузд переможе і масштабного нападу не станеться. Вірю в це усім серцем. По своєму світогляду я пацифіст, тому мої думки та надії завжди спрямовані в бік мирного врегулювання суперечок та конфліктів.

Богдан Августович, голова Лука-Мелешківської громади, 32 роки.

– Чим швидше ми станемо повноправними членами Альянсу, тим швидше почуватимемося захищеними і впевненими в завтрашньому дні. Переконаний, що це також позитивно вплине на економіку нашої держави. Щодо участі у військових діях, то зазначу, що в мені поєднуються всі особи: громадянин України та державний службовець. Як громадянин – не залишуся осторонь – візьму зброю і піду воювати. Як службовець – мобілізуватиму людей на місцях та відправлятиму їх, за вказівками, в зони ведення військового конфлікту. Але однозначно вболіватиму за долю України та братиму активну участь у збереженні цілісності її кордонів.

Аліна Сойдаш, психолог, 35 років, Вінниця.

– Я позитивно ставлюсь до «натовської парасольки безпеки», адже є надія на підтримку України у разі вторгнення військ на територію України. Що я робитиму у разі вторгнення військ Росії на територію України?  Наразі я розмірковую над цим питанням… Можливо, виїду за кордон до рідних, які там проживають. Але дуже сподіваюся, що до цього справа не дійде.

Як бачимо, подоляни сподіваються на мир, але готуються до війни. Про вступ до НАТО всі висловлюються схвально, адже вбачають в такому союзі додатковий «рятівний парашут» для України. З діями у ситуації «завтра війна» вінничанам визначитися куди складніше. Однак й тут майже одноголосно люди готові до оборони, принаймні морально. Сильний дух подбає й про тіло.

Підготувала Вікторія МЕЛЬНИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені