Україна-красуня не терпіла і вгатила у пах!

Трохи історії

Вперше за майбутнє рідної держави стало боляче, коли до влади у нас проліз украй примітивний, але «розкручуваний» північно-східною пропагандою горезвісний Янукович. «Законно ізбранний» тоді нічим не здивував: як і передбачалось, віддав усі силові структури (Міністерство оборони, СБУ, Міністерство внутрішніх справ і т. д.)  для руйнування агентами російського ФСБ і, складалося враження, за одним рипом намагався свого сина-бізнесмена за державний рахунок «робити багатшим від Ахметова».

Хоч як те янучарське кубло  морально «докалічувало» прихильний до колишнього зека Донбас, цей край на його підтримку під час Революції Гідності сам не повстав. Для так званої «громадянської війни в Україні» із північного сходу довелося споряджати банди російського офіцера Гіркіна, які й започатковували там бойові дії. А Російська Федерація, яка так азартно розтягувала й підпалювала той шнур, намагалася в цей час клеїти дурня і навіть претендувати на роль… миротворця. Очевидно, небувале у світовій історії: країна, яка війну проти миролюбного сусіда стовідсотково ініціювала, дуже довго готувала, розпочала й фінансувала, цинічно рвалася приміряти на себе таку благородну «мантію».

Ясна річ, підступнішого ворога ми ніколи не мали, не маємо і не матимемо!  Він відбирав у нас усе – від назви й віри до величезних територій, а головне –  найрозумніших і найпрацьовитіших представників українства, винищуючи їх або асимілювавши по сибірах аж до тихоокеанських берегів. Хто б у загарбників не був при владі – українська мова викорінювалась, українців не просто «притісняли», а й масово винищували.

 Жахливим же рекордсменом у цьому стала ленінсько-сталінська влада, правду про яку продовжують приховувати від свого народу нинішні російські керманичі. Чому? Бо в них такі ж бандитські замашки! Чомусь  навіть у нас в Україні не так вже й часто згадують, що до того жовтневого перевороту українців було не лише вдвічі, а у два з лишком рази більше, ніж росіян! Чому ж так швидко співвідношення змінилось навпаки?

А наскільки примітивно наших предків обманули ще раніше, понад століття тому. Чув від своєї світлої пам’яті бабусі, як легко було тоді дурити безграмотний, темний народ: Ленін – за бідних, Петлюра – за багатих, тому воюйте за червоних  ленінців! І воювали, а виходило, що проти… самих себе. З чого ж почав той вождь? Він навіть у думках не припускав якусь торгівлю з українськими хліборобами. Як і донецьке вугілля, хліб просто відбирали! А хто був проти, того «в істінно русском духє» розстрілювали за узагальненою командою все того ж «дорогого Володимира Ілліча», про «неймовірну доброту» якого ми  наслухались море брехні ще будучи і жовтенятами, іпіонерами і комсомольцями. А ось коли вже стали комуністами, то дещо навчились ту брехню розрізняти. Але далеко не всі.

Окрема тема – фінська кампанія. Почавши працювати ще в сімдесятих роках минулого століття у немирівській райгазеті, я звернув увагу, що герої моїх публікацій та їх діти у своїх розповідях надто часто згадували той нетривалий конфлікт. Іноді складалося враження, що туди встигли призвати мало не все чоловіче населення нашої республіки. «Мій тато загинув (або поранений, обморожений) на фінській війні» – таку фразу доводилось чути щонайменше від кожного другого механізатора чи доярки. І хоча я  був одурманений тодішньою пропагандою, як і весь так званий радянський народ, але, маючи непогані географічні знання, задумувався: крім українців, туди ще когось призивали?

Гляньмо, яка споконвічна дика схема: вихідців із наших країв максимально використовують на війнах і в Альпах, і в горах Болгарії, і на Кримській війні, а потім повсюди трублять, наприклад, що близький земляк Петро Кошка з Ометинець – матрос «русской слави». А тут черговий підступ: якщо після жовтневого перевороту і громадянської війни фіни здобули свободу, то треба максимально проти них спрямувати переможених  у громадянській війні українців – хай нищать одні одних! Невже нашим предкам мало було примусової колективізації, жахливого голодомору, репресій?

 А як ще й Афганістан не згадати! Не були б ми поневолені тією РФ (під хитро примаскованою назвою СРСР) – на біса нам чергова загарбницька війна здалася! Скажімо, не залишились під цим споконвічним загарбником у дев’яностих роках, коли тривали чеченські війни – мусили там без наших жертв обходитись, і слава Богу! А потім відновилась всіляка путінська маячня про якісь там нібито малоросії-новоросії, про «братерство» і навіть «єдіний народ», на який у результаті нацькували бурятів, якутів, чеченців і т. д. З допомогою їх та внутрішньої підступної колони на кшталт шуфричів-медведчуків незалежну Україну намагалися всіма способами затягнути у ворожі «обійми» і задушити в них.

Нікчемний історик і явний послідовник Гітлера

Коли Путін самовпевнено заявляв, що наші народи приречені бути разом, він виглядав ґвалтівником, який обіцяє створити зразкову сім’ю із жертвою, над якою жорстоко позбиткувався і готовий продовжувати в тому ж дусі. Схоже, це усвідомила  переважна більшість громадян України. Коли перед самісіньким початком нинішньої війни працював над цією публікацією, бо відчув, що тема російської загрози найактуальніша, зателефонувала близька людина із Києва:

-Перукарка, в якої постійно стрижуся, родом із Харківської області. Стверджує, що вісім років тому в її краях вистачало тих, хто був готовий на кшталт Донецька й Луганська ліпити якусь свою псевдореспубліку. Тепер, за винятком поодиноких придурків, які в усі часи скрізь траплялися, в людей зовсім інші настрої. Народ побачив, наскільки «щасливим» став той край внаслідок дій сепаратистів і російських «гумконвоїв», тому рішуче готується до відсічі. Скрізь, куди заліз і де напаскудив Кремль, лише горе, кров, сльози і занепад. Мій же співбесідник нагадав перукарці, що Фінляндія, яка зуміла відбитися від агресора, має один із найвищих у світі рівнів життя, хоча до багатих енергоресурсами країн і не належить. А уявімо, що мала б, не дай Боже, у складі РФ. Була б така собі ще одна Карелія? До речі, Фінляндія дісталася царській Росії в результаті відомої Полтавської битви і користувалася автономією. Україну ж Москва завжди сприймала лише як постійний об’єкт для експлуатації і знущання.

Колись уже писав про те, що під  час гострих дискусій із земляками, які прижились у РФ і по приїзду в рідні краї намагались вихваляти її на всі лади, я пропонував назвати хоча б одного-єдиного росіянина, якого радянська імперія знищила тільки через те, що він росіянин. Вони кліпали й замовкали, а я наводив факти про знищення мільйонів українців тільки через належність їх до своєї нації!

Прикро, що ми так і не почули антивоєнних голосів мільйонів вихідців з нашої країни, які осіли переважно в центрі колишньої імперії. Дуже кволими вони були навіть у перші дні підступного нападу, коли вже тисячі і тисячі трупів росіян встелили українську територію.  Декому –  лише дев’ятнадцять років! Схоже, багато хто з останніх справді не знав до пуття, куди їде, якщо в тій же Харківській області приходили в поліцію і… просили виручити соляркою.

Це ж яким мерзотником треба бути, щоб так підступно своїх ще, як мовиться, нецілованих, але вже добряче одурманених співвітчизників так запросто відправляти на вірну смерть. То що вже говорити про його ставлення до безглуздих смертей мирних громадян сусідньої країни, яка ніколи ні на кого не нападала й не збиралась цього робити! Тож за що ця війна?

Історія не раз засвідчувала, що занадто довге перебування при владі «зносить дах». Саме так вийшло і з напівцарем-напівберією, як у популярній пісні співається, і з самопроголошеним білоруським диктатором Лукашенком, які вже десятки років мучать свої народи. Обидва демонстративно наплювали на Конституції очолюваних ними ж країн, перелаштовуючи їх під себе. Схоже, зговорились «царствувати» довічно, і заради цього готові покласти хоч десятки тисяч, хоч мільйони життів.

Наскільки цинічні брехуни! Пригадуєте, як самопроголошений запевняв, що як тільки закінчаться спільні навчання в Білорусі, всі до останнього російського солдата негайно залишать його країну. Зумисне, аби дезорієнтувати наше керівництво? Залишили, тільки в якому напрямку? Багато хто навіки-вічні! Тим часом якби не бандитський вчинок Лукашенка, втрати українського народу в цій потрібній лише двом безклепким диктаторам війні були незрівнянно меншими. А наше ставлення до нинішньої північної сусідки в результаті дій самопроголошеного, який жорстоко заховав свій народ по квартирах, мало чим відрізнятиметься від ставлення до сусідки північно-східної.

Що це за країна? Маючи незліченні природні багатства, вона отримувала від них колосальні надходження. Направ їх на благо свого народу або хоча б на наведення елементарного порядку в країні. Та де там! Спита, запаскуджена і напівголодна країна! Зброя і брехлива пропаганда – ось основні два крила путінського «польоту в майбутнє». Особливо великий гріх – одурманювання своїх громадян.

Реальний факт від родичів громадянки РФ, батьки якої народились і виросли в одному й тому ж подільському селі – тобто вона мала б бути чистокровною українкою. Доля закинула їх в один із обласних центрів Підмосков’я. Їхня доня виросла тут. Стала лікарем та ще й людиною набожною. Здавалося б, коли розпочалася війна, вона бодай співчуття родичам висловила б. Та де там! «Заспокоїла» родичів ця людина з вищою освітою таким чином: «смірітєсь, потєрпітє два дня – і всьо наладітся, у вас будєт другой прєзідєнт». На резонне запитання, чому це непутьові путінці з московськими попами та військом мають визначати, хто має керувати нашою державою, відповідь теж готова: «на (замість В) Украінє развелось много бандеровцев, одтуда всє проблєми, оні угрожают Рассєї, ми нє можєм с етім смірітся».

Те, що бандерівці жодного разу не штурмували ні Москви, ні Пітера, лише захищали свою землю як від гітлерівців, так і сталіністів, а москалі Західну Україну заливали кров’ю, на опонентку ніяк не впливало. Ця нібито набожна особа з вищою освітою переконана, що все робилося так, як треба. Після цього почала скидати якісь дурнуваті фейки в стилі скабєєвих. Коли ж їй скинули абсолютно правдиві факти, вона їх назвала фейками. Кажуть, що в неї лише одна донька. А складається враження, що якби в неї був єдиний син, вона б спровадила його на батьківщину предків «встановлювати порядки». Скільки ще треба російських трупів по українських полях і вулицях, аби такі нарешті прозріли?

Ясна річ, події розгортаються так, що Путіну недовго залишилося творити беззаконня. Бідна нація, яка його заморочки ставить незрівнянно вище необмеженої кількості інших життів. Чим швидше його зупинити, тим краще для всіх. Але коли тим росіянам дійде? Зрештою, як і «бульбашам».

Я все життя був і залишаюся прозаїком, але напередодні війни потягнуло на патріотичну поезію, яку хочеться довершити після нашої перемоги:

Кремлю все скучно без війни –

Кортить Вкраїну зґвалтувати.

Й хоч перед ним – то Рідна Мати,

Сповзають Путіна штани.

Він влаштував красуні жах,

Але й сповна «хапнув» у пах…

Микола КАВУН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені