Один російський гітлер, сотні гебельсів і мільйони німих рабів

Чомусь було сподівання, що з початком війни в Україні у «запудрених» кремлівською пропагандою мізках росіян відбудуться нарешті якісь тектонічні зсуви щодо розуміння людиноненависницької, по суті, фашистської ідеології їхніх керманичів. Думалося, що повні трагізму факти, фото і телевізійні хроніки сучасних українських реалій викличуть у їхніх задубілих серцях і душах бодай якусь людяність і співчуття, а заразом – злобу і ненависть до своїх правителів. Що ось розпочнуться велелюдні антивоєнні мітинги у російських містах, котрі переростатимуть у майдани протиборства з темною демонічною силою, від якої вони й самі добряче страждають уже десятиліттями, якщо не століттями.

Не сталося. Їх значно більше турбує втеча з російських ринків провідних світових торгових брендів. Те, що найближчим часом не доведеться придбати у магазинах продукти, до яких звикли, а самі виготовити не тямлять,  щезнуть модне спіднє ганчір’я, одяг і взуття, електронні цяцьки, меблі та автомобілі. Що з полиць магазинів зникне хамон чи сир Рокфор, капці від Кристіан Лабутен, шмаття від Луї Віттон, Гуччі, Валентіно чи Версаччі, парфуми – усілякі там Шанелі, Берберрі, Булгарі, що вже не буде можливості придбати надсучасний мобільний телефон і ще казна-що. А кінцем світу, найбільшим горем і бідою для московитів, виявляється, є закриття Макдональдсів. Апокаліпсис, котрий неможливо пережити – відтепер не буде в обіході булки з котлетою. Смішно, сумно, противно. Гидко.

І жодного вияву страждання чи переживання, жодних мук совісті і сумління від убитих війною, до якої і самі причетні, українських громадян. Немає сліз і гніву за убитими українськими дітьми і немовлятами, за сотні тисяч  українських мирних жителів, котрі перебувають у пекельній зоні бойових дій чи змушені були покинути рідні домівки, за зруйновані дощенту лікарні, школи, дитячі садочки, вузи, підприємства, житлові будинки, об’єкти критичної інфраструктури та історико-культурної спадщини, котрі є символами українського народу, нашої автентичності і неповторності. Більше того, у них немає співчуття навіть до своїх головорізів, котрі вже загинули або ще загинуть в Україні. Окремі, майже нечутні заяви деяких російських діячів мистецтва й культури, громадськості чи студентів «погоди не роблять», бо це голос волаючого у пустелі безголосся. 

Чому так сталося і що цьому сприяло? Чому після понад двох тижнів кровопролитної війни більш як 70 відсотків росіян продовжують підтримувати Путіна і всю його військово-політичну зграю? Висловлюють йому довіру і підтримку, схвалюють його дії, продовжують ненавидіти українців. Відповідь доволі проста – починаючи з 2005 року, щойно сталась абсолютно безкровна Помаранчева революція, а потім з 2014-го, коли Україна почала здобувати справжню, а не фейкову незалежність – у кацапстані розпочалося тотальне промивання мізків. На всіх рівнях і в усіх напрямках, за будь-якої погоди і пори року.

За справу взялися сотні доморощених «гебельсів», котрі невпинно і невтомно день і ніч запускали у росіянські тупі голови антиукраїнських тарганів, інфікували свідомість небезпечними вірусами ненависті, псували психічне здоров’я такими ж українофобськими бацилами. Як відомо, з’їджений іржею метал уже не відновиш. Кисельов, Скабєєва і Соловйов у цьому списку хоч і відіграють значущу, проте далеко не головну роль. У порівнянні з ними є значно більший «калібр» ідеологічного мракобісся. До цих адептів «руського міра», через їхні регалії та статуси, значно більше довіри й поваги у російського плебсу.

Одним із стовпів усього того, що пов’язано з патологічною ненавистю до України та українців, є Андрій Сошенко, котрий під кожним своїм опусом підписується, як публіцист і громадський діяч. Хоча, як вдалося з’ясувати, є насправді цілим доктором філософських наук якогось там суспільного інституту. Отож пробіжімося бодай вибірково статейками цього дурнуватого кацапського пуцьвірінка. Завчасно  прошу вибачення у читачів, що уривки подаються без перекладу українською. Немає на те часу й бажання катувати себе цією бусурманською мовою, мовою башкиро-татарсько-бурятського іга. Зрештою, трапляються такі мовні звороти, що й перекласти їх важко, аби зберегти сутність викладеного.

Отож уже першого дня вторгнення рашистської навали по-фашистськи удосвіта й без попередження цей параноїк мало з трусів не вистрибував з радості: «Восторгаюсь торжеству справедливости, возвращению Малороссии в лоно Русского мира. Считаю, что в заявлениях глав русских государств (России и Белоруссии) и сегодняшних событиях по наведению порядка в третьем русском государстве (Малороссии) – просыпающаяся Русь, начало великого перелома в мире, начало возрождения великой Руси, которая сможет своим примером в духовном и культурном развитии увлечь все народы мира!». 

Про це він мріяв усі попередні 7 років, і ось сталося: «Кто бы ни пытался помешать нам, а тем более создавать угрозы для нашей страньі, для нашего народа, должны знать, что ответ России будет незамедлительным и приведёт вас к таким последствиям, с которыми вы в своей истории ещё никогда не сталкивались. Мы готовы к любому развитию событий. Все необходимые в этой связи решения приняты».

Через два дні агресії, 26.02, це пришиблене продовжує шаленіти в антиукраїнському екстазі, закликаючи російського обивателя «Подавлять киевскую хунту только полностью. Никаких «остатков» и компромиссов. Львов тоже нужно брать. Понимаю, что военные силы России не безграничны. И так тяжело идёт спецоперация. Но останавливаться на полпути нельзя, нужно освобождать всю Украину полностью, в том числе её западные регионы. Возможно, российское руководство на это и ориентировано. Но, если это не так, то нужно пересматривать стратегические задачи спецоперации. Только полная расчистка от русофобов всей территории Малороссии! Иначе вся эта зараза рано или поздно распространится с такой же и большей силой, как до спецоперации».

Слабий на голову чоловічок навіть подає рецепти, як і що робити з Україною після перемоги рашистів, цей дегенерат уже наперед визначає і бачить наше майбутнє: «Уже многие ответственные политики задаются справедливым вопросом о будущем устройстве освобождённых территорий. Верно говорится о том, что Украина требует полного переформатирования после денацификации.

Вся Малороссия (бывшая т. н. Украина) на переходный период, скажем, на год или два, – под протекторат России. Как вариант (наверное, ещё лучше) – каждая область Украины (кроме, разумеется, ДНР и ЛНР) – под условный протекторат или прямое управление России. За указанный срок (год или несколько лет) налаживается вещание российских и местных денацифицированных электронных и печатных СМИ в этих регионах. Таким образом, за этот период в значительной степени будет нейтрализована «промывка мозгов» жителей украинских областей, которую осуществляла киевская хунта. За это время жители каждой из областей смогут выработать предложения, какие из регионов в большей степени тяготеют к присоединению к России, какие – к самостоятельной государственности, какие – к объединению в Малороссию. На эту тему можно и нужно будет провести соответствующие опросы или референдумы. Возможно, будет принято решение об организации Новороссии, возможно – иные решения. За это время также станет ясно, что делать и с западными областями сегодняшней т. н. Украины. Но только после их полной денацификации».

Чим не ідеологія нацистської Німеччини періоду початку Другої світової війни, котру озвучували в істериці на фоні військових парадів Гітлер і Гебельс. Дещо згодом, 28.02, цей виродок намагається виправдати агресію в очах росіян: «Министр обороны отверг обвинения России в оккупации Украины. Сергей Шойгу отметил, что российская армия не оккупирует территорию Украины, военные принимают все меры для сохранения жизни и безопасности мирных граждан. Да, Россия не оккупирует. Но нужно объяснять – освобождает Украину! Если освобождает, то тогда логично видна причина – от кого и чего освобождает. От человеконенавистнической идеологии и её носителей – киевской хунты. Нужна только наступательная тактика в политике, дипломатии, заявлении должностных лиц. Россия явила силу, которую нельзя остановить».

Першого березня унтерпришибєєв знову повертається до теми близького, на його хвору думку, майбутнього України, її нового адміністративно-територіального устрою: «Форма и содержание одно и тоже – только федерализация Украины. Кстати, из Харькова предложено очень неудачное название будущего государства (Украинская федеративная республика), вновь звучит – «Украина». Вспомним хотя бы героического Александра Захарченко, который настаивал на названии – Малороссия.  Хотя спешить именно сейчас на этом этапе, с определением будущего территорий Украины – не нужно. Федерализация Украины – важная, но не единственно возможная форма. Вся ли территория Украины целесообразна под федерализацию? Не надо пытаться искусственно программировать ситуацию в этом вопросе. Желателен переходный период после освобождения всей территории Украины. А сейчас останавливаться на полпути нельзя, нужно освобождать всю Украину полностью, в том числе её западные регионы. Только полная расчистка от русофобов всей территории Малороссии!».

4 березня позбавлений розуму вилупок продовжує «жувати» цю ж тему: «Среди некоторых представителей власти России есть такие настроения, что если бы Россия отодвинула от себя линию военных угроз условно от Донецка до Киева, она может на том и успокоиться. Дескать, нужно оставить часть Украины под контролем Зеленского. Между тем, милитаризация Украины – не причина, а следствие преступной сущности и намерений киевской хунты и всего Запада. В случае же, когда речь идёт в комплексе и о демилитаризации, и денацификации, то видна сама причина катастрофической опасности фашистской Украины для России и всего мира. Потому-то Запад и отрицает очевидную фашизацию Украины. Потому-то и надеется, что Россия не пойдёт до конца, а оставит часть центральной и западную Украину со столицей во Львове для Зеленского, с тем, чтобы там продолжала осуществляться всё та же русофобская и вообще человеконенавистническая идеология. Кстати, остаток Украины в этом случае сразу будет принят в НАТО. О принятии в Евросоюз уж и не говорю, последнее – само собой, но маловажно. Таким образом, угрозы и риски для России останутся почти в той же степени, что и до начала спецоперации. Во всех смыслах Русскому миру нужна вся территория Украины».

6 березня дегенерат продовжує довбати росіянські мізки необхідністю окупувати усю територію України без виключення, бо лише тоді можна розраховувати на повний успіх: «Если останется хоть один регион на Украине за Зеленским и его кликой, то останется плацдарм Запада на русских территориях для распространения русофобии и вообще человеконенавистнической идеологии, военных диверсий, геополитических угроз. То же самое будет, если Россия освободит даже всю Украину, но тут же покинет её пределы без закрепления результатов, выраженного в контроле за кадровым вопросом (кто будет во власти в регионах Малороссии), массовом распространении информации, направленной на денацификацию сознания миллионов жителей Украины, гарантиях русскому языку и русской культуре. И в этом случае сведётся на нет вся операция по освобождению Украины. Масштабность действа и уже отданные жизни наших героев будут напрасными. Как же так? Если не денацификация и не контроль за территориями освобождённой Украины, то чего тогда вообще достигает Россия на Украине? Забава, что ли, такая? Повоевать, провести спецоперацию и выйти с территории Украины? Разумеется – нет!».

У Міжнародний жіночий день 8 березня цей придурок видав чергову порцію  нацистських під російським соусом сентенцій: «Именно в русскости, а не в российскости перспектива объединения в единое государство России, Малороссии, Белоруссии и Казахстана, ДНР и ЛНР, Молдавии и Приднестровья. Если здесь, в России, русские превратятся в «россиян», то с кем объединяться русским из других потенциально русских государств? То же самое применимо и к русским из дальнего зарубежья, ко всему Русскому миру. Если в России, оказывается, не русская нация, а бесхребетная «российская», то к какому национальному сообществу могут отнести себя русские, находящиеся за пределами сегодняшней России? Основа русского народа – триединство великоросского, малоросского и белорусского народа. В более широком смысле Россия является самостоятельной цивилизацией, союзом славянских, финно-угорских, тюркских и кавказских народов, наследницей и правопреемником тысячелетней Святой Руси, Российской империи, СССР. Русский народ – это государствообразующая нация среди других российских народов, объединяющая все народы России в Русскую цивилизацию»,

На цьому, мабуть, варто зупинитися, бо цей маразм він «видає на-гора» чи не щодня. Зміст один і той же: Росія – обрана Богом нація, котра призначена вершити долі інших народів. То хто тут нацист, фашист, палій, убивця, людожер, терорист і таке інше. Україна чи Росія?

Вісім років тотального гвалтування росіянських мізків перетворили їхні голови на чавунні, об які можна рівняти криві цвяхи. Отож якого співчуття чи милосердя від росіян можна сподіватися. Їх потрібно просто відпускати. Взяти за ноги донизу головою, занести на прірвою і відпустити, наспівуючи: «Орлята учатся летать». Як зараз це роблять наші доблесні ЗСУ. Іншого не дано. Більше того, після перемоги варто було б їхню ж нацистську ідеологію повернути проти них. Ніякої «единой и неделимой России». Як суто Росію залишити лише кілька областей побіля Москви, а все решта розділити за народами, що її населяють, на окремі міні-держави – Башкирська народна республіка, Бурятська, Якутська, Татарська і так далі. І ніякої більше педерації, кожен живе сам по собі. Тоді російська загроза дійсно зникне на віки вічні і перестане тероризувати увесь цивілізований світ довіку.  

Юрій ЧОРНИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені