Ми врятувались…

Свідчення очевидця

Селище Буча Київської області. Березень 2022 року.

5, 6, 7, 8, 9, 10-те – страшні дні. Коли ні твій двір, ні твій будинок, ні навіть твоє життя тобі не належать. Немає світла, води, газу… Виходити заборонено, розстріляють…

У двір заїхала ворожа техніка.

5-го побили вікна, увірвались і забрали телефони.

6-го забрали тата і чоловіка… на допит. Знайшли переписки і дзвінки в Тероборону (ми намагалися виїхати і хоч трохи дізнатися ситуацію кругом).

Вони бачать все: пости, телеграм-канали, і якщо ти писав щось їм не підходяще – тобі смерть.

Навколо хати розстрілюють людей, які ж це страшні звуки… навіть страшніші, ніж бомбардування 27-го лютого.

Лиш сидиш у підвалі і молишся, щоб повернули рідних. І нам щастить. Командир любить дітей, і знаючи що моя донечка (3 рочки) у підвалі, наказує перегнати техніку і не лякати дитину.

Приносять їжу, воду, солодощі для малечі. Увечері повертають наших чоловіків, довести провину не змогли. Перед цією групою військових трохи раніше йшли кадирівці і дивом минули наш будинок.

Командир сказав, якби зайшли вони – нас би не було. Вони мстять за ту розбиту колону біля нас і навіть не розбираються. Пощастило…

7, 8, 9-те проходять у холоді, підвалі, страху та під звуки обстрілів. У хату навели людей, які тікали з Гостомеля. 15 чоловік. Намагаємося годувати всіх, якби не мій тато – сиділи б всі голодні…

10-го чуємо по радіо, що з 9.00 «зелений коридор», і, незважаючи на велику кількість ворожої техніки, що підходить, розуміємо, що потрібно вибиратися. Йдемо питати, чи можна вивезти дитину. Машиною – ні, розстріл, йдемо пішки.

Коляска, білий прапор, мінімум речей, і ми рушили. Оминаю коляскою трупи мирних жителів (скільки ж їх там), які лежать вже не перший день, дитині нічого не пояснюю, бо не знаю як. Майже у кожному дворі росіяни, команда «стоять!» – і ми завмираємо з піднятими руками (пізніше помітили, що доня теж піднімала рученята). Два пости пропустили, на третьому не пускають, завертають назад, коридор з 15.00, кажуть. Відчай.

Повертаємось, чекаємо…

Ще одна спроба, пропускають, озиратися не можна, тільки вперед. Перед нами вилітає машина з цивільними, потрапляє на міну і підривається, від машини не залишилось майже нічого, шлях попереду заміновано. Назад не можна, лише вперед, мужчини попереду, я з коляскою позаду. Через міни, трупи, розбиту техніку, потім через болото ми пробираємось на свободу.

Нарешті нас зустрічають наші воїни і передають нас хлопцям з МНС, сідаємо в автобуси і їдемо. Приїжджаємо до російського блокпоста і чекаємо 4 години, новини погані. Не пускають, будемо ночувати в автобусах на дорозі. Про ці коридори там взагалі мало хто знає, і вони їх бісять.

Тим часом темніє і над нами починають літати ракети. Знаходимо підвал, жінки і діти туди, надворі -10, там прориває каналізацію, і отак у смороді, холоді, сидячи, ми чекаємо ранку…

Зранку знову домовляються, щоб пропустили, і щастить… Пустили! Останній ривок, ворожий блокпост, завмирає серце, обстріляти можуть будь-якої миті, і ми заїжджаємо на контрольовану нашими військами територію.

Щастить… Хіба? Ні! Вдача тут ні до чого. Ти чітко розумієш, що ще з 27-го числа, коли бомбили колону біля нас і хати сусідні погоріли і весь цей час, тебе хтось відчайдушно захищає. Бог і всі наші родичі-янголи не залишали нас ні на хвилину і вивели нас з того пекла. Нас вважали щасливчиками і свої, і вороги.

Наразі ми у безпеці, але психіка підірвана, ми змінились, вже нічого не буде, як раніше. Ми намагаємося нормально спілкуватися, навіть жартувати потроху, але закривши очі, одразу бачиш дорогу, повну трупів, і як ми завмираємо з піднятими руками, очікуючи на рішення стосовно нас.

Те, що ми евакуювалися – це щастя. Але душею і думками я з Бучею і з усіма містами-героями, з людьми, які у пастках, з дітками, які взагалі не повинні бути втягнуті у цей жах. Молюся за всіх, щоб щастя під назвою «мирне небо» нарешті накрило нашу красуню Україну.

Антоніна БАРТОШ

На фото: Залишки спаленої техніки російських окупантів на вулицях Бучі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені