Материнські молитви зо дна моря рятують…

Якщо порівняти морально-етичні стосунки між батьками й дітьми в Україні та на росії, значна різниця впадає в око одразу. Ненормативну лексику в сусідній (на жаль) з нами країні під час спілкування вживають усі: діти до батьків, батьки до дітей, усі разом взяті – до бабусь та дідусів і навпаки. Прикладами зараз буквально всипані соціальні мережі. Натомість в Україні здавна набожність та традиції народу не допускали неповаги до старших, особливо до батька й матері, які мали беззаперечний авторитет.

Від покоління до покоління діти зверталися до батьків на «ви». Користувалися так званою «множинною гідністю» при зверненні не тільки до найрідніших, а й до хрещених, діда та баби, дядька та тітки. Подекуди навіть до старших братів і сестер. Звісно, зараз подібне спілкування не є таким суворо обов’язковим, як раніше, але взаємоповага серед рідних та шанування старших в Україні є реальним і беззаперечним фактом.

Козацькому роду – нема переводу. Так ще говорить мудрість нашого народу. І прикладом тому родина вінничанина, начальника Оперативно-координаційного центру ГУ ДСНС України у Вінницькій області Руслана Новака.

Вперше доля познайомила мене із нині покійним батьком колеги, Володимиром Григоровичем у 1998 році, а наступного року – і з самим Русланом Володимировичем. Тоді ще здивувався, як він шанує історію свого козацького роду з Полтавщини. Із характерним для хлопця почуттям гумору, він лаконічно (майже як у Біблії) описав своє походження: «Харитон народив Силу, Сила народив Івана, Іван – Григорія, Григорій – Володимира, а той – Руслана».

Був далекий 1979-ий рік, застійні радянські реалії. Здобувши музичну освіту, молоді випускники Гадяцького культпросвітницького училища (зараз Фаховий коледж культури і мистецтв імені І.Котляревського) Володимир Григорович та Раїса Олександрівна (мама нашого героя) оселилися у Вінниці. Але доля ніби зазирнула з минулого у майбутнє – син Руслан побачив світ саме 14 жовтня, яке є нині Днем українського козацтва.

Руслан Володимирович, без перебільшення, вдячний батькам за своє народження та виховання. Мама подарувала синові гарний музичний слух. Згодом хлопчик розпочав відвідувати уроки у школі мистецтв, опановуючи гру на баяні.

Після завершення контракту у полку зв’язку матуся стала вихователем одного із дитячих садочків на Замості. Відтак Руслан дошколяриком знаходився під постійною «подвійною» опікою.

Раїса Олександрівна схвально поставилася до занять сина спортом (настільним тенісом) під час його навчання в середній школі №12. Хлопець, дійсно, відчував підтримку матусі та робив певні успіхи. Неодноразово брав участь в обласних чемпіонатах.

Тато ж завжди був прикладом справжньої людини у погонах. Після строкової служби опинився в 43-й ракетній армії. В Якушинцях був начальником клубу військової частини. Службу в органах внутрішніх справ проходив на різних посадах – в учбовому центрі пожежної охорони УВС Вінницького облвиконкому, у Вінницькому училищі професійної підготовки працівників пожежної охорони Головного управління пожежної охорони МВС України та в Управлінні державної пожежної охорони УМВС України у Вінницькій області.

У Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій (зараз ДСНС) обіймав посади від старшого інженера інженерно-інспекторської групи до начальника сектора УМНС України у Вінницькій області. Завершив службу тато у жовтні 2004 року у званні майора внутрішньої служби.

Після виходу на пенсію продовжував займати активну громадянську позицію. Був обраний заступником голови Вінницької обласної організації Спілки офіцерів України, а згодом – головою Спілки офіцерів силових структур та інших військових формувань. Став членом правління Вінницького обласного об’єднання «Інваліди Чорнобиля».

У 2013 році Вінницькою районною радою був занесений на Дошку пошани Вінницького району. Багато разів перебував у зоні проведення АТО, особисто займався волонтерською допомогою захисникам держави.

У 2017 році Володимиру Григоровичу Новаку наказом Генеральної канцелярії Всеукраїнського об’єднання вільних козаків було присвоєне козацьке військове звання «генерал-майор».

На жаль, через хворобу тато залишив цей світ у 2018 році. Руслан Володимирович не припиняє пишатися батьком – справжнім офіцером, людиною із великим, добрим і чуйним серцем. Багато в чому саме він вплинув на вибір сином професії. Ще в шкільному віці, побувавши в усіх закутках військових і пожежних частин, Руслан мріяв одягнути форму пожежного офіцера.

Звісно, і тато, і мама підтримали його рішення. У 1996 році школяр-випускник став курсантом Львівського пожежно-технічного училища МВС України, а батьки невдовзі відвідали його урочисту присягу.

Навчання проходило в старовинній монументальній замковій споруді, фасад якої оздоблений мистецькими скульптурами та барельєфами. Три роки опановуючи науку боротьби з вогнем та перебуваючи на казарменому положенні, курсант Руслан Новак зажди знаходив час для пізнання як минувшини ЛПТУ, так і загалом багатющої історії величного Міста Лева.

 В училищі також зав’язалася міцна курсантська дружба з майбутніми офіцерами-колегами Віталієм Борсуком (нині майстер спорту міжнародного класу з пожежно-прикладного спорту), Сергієм Пивоваровим та Володимиром Лупуляком.

Після завершення у 1999 році навчання в училищі та присвоєння йому звання лейтенанта внутрішньої служби Руслан Новак розпочав свій практичний шлях в Управлінні державної пожежної охорони УМВС України у Вінницькій області на посаді інженера групи військово-мобілізаційної роботи організаційно-стройового відділу. Одночасно вступив на заочне відділення до Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля.

Після закінчення вишу та реорганізації пожежної охорони і сил цивільної оборони в окрему структуру посів незабаром посаду начальника сектора евакуаційних заходів Відділу цивільного захисту УМНС України у Вінницькій області.

Реформування системи тривало, тому Руслан Володимирович вирішив додатково удосконалити свої знання у Військовому інженерному інституті Подільського державного аграрно-технічного університету. Після двох років наполегливої праці над собою та відмінного захисту дипломної роботи здобув спеціальність «Організація бойового та оперативного забезпечення військ (сил)».

Як виявилося, невдовзі усі набуті знання стали молодому офіцеру в нагоді – у практичній службовій діяльності.

У 2008 році на півдні області виникла надзвичайна ситуація державного рівня: тривалі опади спричинили підтоплення населених пунктів у двох районах.

Тож Руслану Володимировичу довелося керувати штабом зведеного загону рятувальників Вінниччини, що ліквідовували наслідки стихії в Ямполі. Ситуація з рівнем води змінювалася щохвилини, тому працювали в складних умовах без сну і відпочинку. Проте всі діяли, як одне ціле: від рядових пожежників до старших офіцерів. Руслан Володимирович особисто координував взаємодію місцевих органів влади, аварійно-рятувальних служб, комунальників та навіть військових.

За рік до початку агресії російської армії був призначений на посаду начальника Оперативно-координаційного центру ГУ ДСНС України у Вінницькій області.

Цей підрозділ є, так би мовити, серцем всієї Служби порятунку області. Сюди надходять повідомлення про всі надзвичайні події. Через працівників ОКЦ здійснюється управління силами та засобами, які кожного разу залучаються до ліквідації пожеж та інших надзвичайних ситуацій.

У листопаді 2014 року підполковник служби цивільного захисту Руслан Новак без вагань відбув в зону проведення АТО для інженерного забезпечення Збройних Сил України.

Прикро, але до підступних дій ворога долучилися і погодні умови. Можна лише уявити побут наших рятувальників, які жили в наметах у польових умовах при температурі повітря близько 25 градусів нижче нуля.

Фахівці ДСНС тоді допомагали військовим у створенні на позиціях, розташованих за кілька десятків кілометрів від лінії зіткнення, фортифікаційних споруд. Службу несли пліч-о-пліч із бійцями ЗСУ та Національної гвардії.

За сміливість, рішучість та ініціативність, виявлені в ході виконання завдань, підполковника Новака було відзначено грамотою керівника АТО, але найбільшою нагородою для нього виявилися обійми та радість рідних після повернення на Вінниччину. Весь цей час мама дуже хвилювалася за вже дорослого сина, але її молитви були справжньою невидимою підтримкою.

Життя рятувальника – суцільні випробовування. У вересні 2017 року полковник служби цивільного захисту Руслан Новак у межах компетенції забезпечував взаємодію між силами цивільного захисту, залученими до ліквідації наслідків НС на арсеналі поблизу м.Калинівка.

Взимку 2018 року на автодорозі державного значення між Житомирською та Вінницькою областями в районі с.Жежелів через хуртовини утворився 50-кілометровий затор транспорту. Довелося особисто на місці події координувати роботу служб – рятувальників, національної поліції, служби автодоріг та ін. За високий професіоналізм нашого героя було нагороджено нагрудним знаком ДСНС України «За відвагу в надзвичайній ситуації».

У квітні 2020 року у зоні відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення м.Чорнобиль Київської області виникли масштабні лісові пожежі. Для їхньої ліквідації керівництвом ДСНС України було залучено рятувальників кількох областей, зокрема і Вінницької.

Полковнику Служби цивільного захисту Руслану Новаку, який виконував там обов’язки начальника штабу зведеного загону ГУ ДСНС України у Вінницькій області, довелося зустрічати Великдень у дорозі.

На місці надзвичайної події особисто очолив п’ять розрахунків та відбув на ділянку поблизу колишніх сіл Рудьки та Денисовичі, майже на кордон із Білоруссю.

Сильний вітер роздмухував полум’я, яке буквально гуляло хвойними лісами. Підтримуючи постійний зв’язок із представниками ДСНС, кілька діб наші рятувальники стримували фронт вогню, відбиваючи кромку ділянок, охоплених пожежею.

Сильна задимленість, понаднормовий місцями радіаційний фон, а також відсутність водних джерел (найближче було ледь не за десять кілометрів) значно ускладнювали ситуацію. Подільські вогнеборці, які працювали день і ніч, проявляли справжні мужність та героїзм, усвідомлюючи, де знаходяться. Руслан Володимирович відзначає професіоналізм усіх  розрахунків, особливо – Хмільницького та Оратівського.

Слід зазначити, що перелік («буденних» для нашого героя) звитяг можна продовжувати довго. Обмежимося хоча б ДТП із бензовозом поблизу Вороновиці, пожежею у заміському комплексі відпочинку «Батерфляй», а також ракетним обстрілом об’єктів на території аеропорту «Вінниця» неподалік від с.Гавришівка. Постійне нервове напруження, неодмінна необхідність прийняття правильних рішень. При цьому начальник ОКЦ цінує підтримку з боку свої колег та підлеглих.

Так сталося, що зараз у родинному колі офіцера оточують лише дівчата. Безумовно, кохана дружина Ганна Сергіївна та діти Ірина і Світлана є опорою й змістом життя справжнього полковника. Рідна сестра Олена розуміє його ще й як офіцера, бо сама несе службу в одній із військових структур.

Повертаючись до сакральних стосунків із матусею, Раїсою Олександрівною, Руслан Володимирович стверджує, що немає меж його вдячності неньці за подароване життя та за властиві тільки їй опіку і підтримку. 

Олександр КУТОВИЙ

На фото: полковник Руслан Новак

Разом із матусею Раїсою Олександрівною

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені