Двоє лікарів, які переїхали з Чернігова та Харкова, стали частиною команди Подільського регіонального центру онкології.

Вже другий місяць Олена Недій із Чернігова працює у Подільському регіональному центрі онкології, що у Вінниці. Жінка підсилила команду цитологічної лабораторії.  Має 18 років стажу і до війни не задумувалася змінювати роботу. Однак російський окупант змусив її залишити не лише своє місце роботи, а й свою домівку. Попри те, що вона в умовно-безпечному місці, їй досі  важко справитися з емоціями, які принесла війна. Сльози в очах і досі, як згадує, через що довелося пройти.

«З початку війни син був у мами в селищі,  за два кілометри від якого стояли російські військові. Я ж залишалася у Чернігові. Зв’язку із рідними не було протягом трьох тижнів. Не знала, живі вони чи ні. Вирішила будь-що йти до них. Вибиралася із Чернігова після майже місячної блокади, вже через зруйнований окупантами міст, під обстрілами. Ми не  групувалися, бо колони розстрілювали повністю. Після бігла 10 кілометрів до селища. На щастя, з ними все добре.  Але залишатися там було небезпечно. Нас забрали і вивезли волонтери, які привезли ліки і продукти.

Коли приїхала у Вінницю, усвідомила,  що потрібно бути серед людей. До того ж,  працювати, щоб за щось жити. Прийшовши в онкоцентр, просила будь-яку роботу. Щиро дякую і головному лікарю ПРЦО Володимиру Анатолійовичу, і колективу онкоцентру, що дали можливість працювати, та ще й за фахом. Дякую новим колегам, що вони зустрілися на моєму шляху», – каже Олена Недій.

Також у ПРЦО знайшла роботу і Віра Карвасарська із Харкова,  родина якої через активні бойові дії російських військ стала вимушеними  переселенцями, і нині ці люди живуть на Вінниччині. 

 «Виїжджали ми в перші дні повномасштабного вторгнення росії. Спочатку-  на Полтавщину, після –  на Вінниччину.  У Харкові жили на Північній Салтівці. Саме наш мікрорайон – найгарячіша точка міста, місцеві  жителі першими почули вибухи. Це  житловий масив, де знаходилися лише багатоповерхівки, садочки, школи та магазини. Там нема ніяких ні заводів, ні військових об’єктів. Але він найближче до кордону», – наголосила  Віра Карвасарська.

Сьогодні досвідчена лікарка працює у відділенні променевої терапії Подільського регіонального центру онкології. І хворі, яких вона лікує сьогодні в ПРЦО,  нерідко її земляки, бо теж переселенці з Харківщини.

«У мене великий досвід роботи в галузі променевої терапії, і я хотіла б продовжити працювати за фахом. Тому радію, що колектив відгукнувся, і  я знайшла роботу тут. Незабаром в онкоцентрі почне працювати новий лінійний прискорювач. У Харкові я працювала на «лінійнику» іншої фірми,  проходила навчання в Німеччині, тому є і знання, і досвід. Як тільки запуститься  – будемо працювати», – каже Віра Карвасарська.

За словами директора онкоцентру Володимира Шамрая, у складний для країни час вони й надалі готові підтримувати колег, які втратили роботу чи не мають можливості повернутися додому.

«Якщо хтось має бажання працювати в Подільському онкоцентрі  – то звертайтеся.  Ми знаходитимемо можливість, аби працевлаштувати не лише лікарів, а й середній та молодший медичний персонал, які до цього працювали в лікарнях у регіонах, де ведуться активні бойові дії чи які в окупації. Ми маємо допомагати колегам, які через війну залишилися без роботи», – зазначив Володимир Шамрай.

Олександра Григоровська

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені