Собор УПЦ (МП) висловив «незгоду» з позицією Кирила,

заявив про «повну самостійність і незалежність», а назву ПЦУ взяв у лапки…

Це зібрання ієрархів, яке відбулось у Києві 27 травня, залишило більше питань, ніж дало відповідей. А відповіді ухвалило досить м’які та розмиті.

Так, своїм рішенням Собор «засуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» і висловлює співчуття…», але не уточнює, хто цю війну розв’язав; «звертається до влади України та влади Російської Федерації з проханням продовжувати переговорний процес…»; висловлює «незгоду з позицією Патріарха Московського і всієї Русі Кирила щодо війни в Україні», але не засуджує Кирила як одного з натхенників фашистського «русского міра» і не відмежовується від нього; ухвалює «відповідні доповнення і зміни до Статуту…, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви», хоча в церковному праві нема таких завуальованих термінів, а є чіткі поняття автономії чи автокефалії, про які в рішенні Собору не йдеться; затверджує всі постанови Соборів єпископівУПЦ та рішення Священних Синодів УПЦ, «засідання яких відбулись у період після останнього Собору Української Православної Церкви (8 липня 2011 року)», тобто все те, що ухвалювалося під диктовку РПЦ, зокрема і розрив канонічного спілкування зі Вселенським патріархом та очолюваною ним Константинопольською церквою, яка за канонами є Церквою-матір’ю для Церкви Русі, а отже і для Церкви України…

Також Собор УПЦ (МП) – яка доводить, що вона «не МП» – зазначає, що «останні дії Константинопольського Патріарха в Україні, наслідком яких стало утворення «Православної Церкви України», лише поглибили непорозуміння та привели до фізичного протистояння». Але «Собор не втрачає сподівання на відновлення діалогу» і ставить низку вимог до ПЦУ, серед яких «для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольської спадкоємності її єпископів». Тобто, певно, єпископи ПЦУ мали б «покаятися» і просити автокефалії не в Константинополя, а в УПЦ (МП) чи в РПЦ?

Отже, знову йдеться про «незалежність» від Москви, яку «дарував» цій церкві ще Патріарх Московський Алексій у 1990 році, але насправді жодної незалежності цієї церкви від МП не було, в чому українське суспільство за більш ніж три десятиліття мало нагоду переконатися.

«Побачимо, чи будуть вони в неділю поминати Кирила», – казали і писали чимало українців після того п’ятничного зібрання. І от очільник УПЦ «не МП» митрополит Онуфрій на недільній службі згадав патріарха Московського так, як згадують «братні» автокефальні церкви, але вже не як «велікого господіна і отца нашего». Проте Вселенського патріарха Варфоломія не згадав, підтвердивши цим, що «незалежна» УПЦ, як і РПЦ, перебуває в розколі зі Вселенським патріархатом.

Цікаво, до речі, що на згаданому церковному зібранні в першому ряду серед митрополитів сидів олігарх Новинський в одязі диякона (на фото). Цього колишнього російського бізнесмена, якому Янукович «дарував» українське громадянство у 2012 р., називають головним спонсором і фактичним лідером УПЦ «не МП».

Юрій СЕГЕДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені