«Був хутір – і нема. Одні сови…»

За центральною садибою Паланки, землі якої нині входять в агрофірму «Зелена долина», можна дістатись до хутора Касьянівка – одного із трьох населених пунктів старостату Томашпільської громади.

Вибравшись із низини на путівець, подорожні побачать зарослі чагарниками й деревами традиційні подільські обійстя, які раніше були обсаджені вишнями, яблунями та сливами.

Зараз тут гудуть джмелі, але від цього нікому не радісно. На цьому хуторі ще яких 10 років тому мешкали декілька десятків сімей. З ними, тоді ще живими, я зустрічався та розмовляв. Досі пам’ятаю Марію Якобенчук та Антоніну Дребот.

Тут же на хуторі жив нині покійний дід Саша, який мав вуличне прізвисько Лунатик. Ах, який він гнав добрячий самогон! Та не з буряків, а з груш, слив, черешень, абрикосів.

Пам’ятаю тутешнього їздового Михайла Островського, який завжди допомагав місцевим щось підвезти.

Пригадую бабу Клаву, яка знімала всім, хто приходив до неї, вроки і лікувала народними методами.

Раніше я часто бував у Касьянівці. А тепер за 10 років, що проминули, все стало по-інакшому.

 Зупинився біля зарослого обійстя. Тут жив колись відважний фронтовик, інвалід Садик Мустафійович Лабенський, який теж уже помер. У сусідній  хаті жив Михайло Вовк.

А он у тій літній кухні був магазин, куди щосуботи привозили продукти аж із Тульчина. Що люди замовляли, то їм і привозили. Якраз на тиждень і вистачало.

 Колись на хуторі Касьянівка вирувало повноцінне життя, а він був бригадним і належав до потужного на той час колгоспу-мільйонера села Паланки, де головував фронтовик, кавалер ордена Леніна Гнат Іванович Брус.

За словами місцевих мешканців, колись на хуторі навіть був колгосп, який мав 100 гектарів орної землі, 9 корів і вівцеферму. Колгосп ліквідували у 50-х роках минулого століття, приєднавши до Паланки, а на землях навкруги Касьянівки вирощували городину.

  •  Пам’ятаю, – говорила мені тоді ще жива Марія Якобенчук, – коли прийшла сюди за невістку, то було 3 городніх ланки по 15 жінок у кожній.
  • А перед тим 4 ланки по 15 душ, – уточнювала друга жінка, що сиділа на лавці біля свого обійстя. – Ми вирощували помідори, огірки і капусту, кавуни. Навіть теплиці були в нас, а тепер тут нічого немає – одні корчі на подвір’ях.

– На хутір тепер приїздять люди до рідних хіба що на цвинтар, – сказала в розмові зі мною діловод Паланського старостату Світлана Сергіївна Кедь. – І то на поминальні дні рідні тепер навідується все менше й менше.

 Як був колись сільським головою в Паланці Григорій Божанський, то дбав, щоб підрівняти чи підсипати дорогу. А тепер все завмерло. Ще восени агрофірма «Зелена долина», коли мала збирати соняшник на полях за хутором, то тоді грейдер  два рази загортав ями. А тепер дощі розмили дорогу і утворили глибокі рівчаки.

На хуторі прописаний, але не живе Василь Якобенчук, якого після смерті дружини забрала до себе у Вапнярку дочка. А ще рахується Олена Власюк, яка теж переїхала до доньки.

І все. Вже нікого немає у списках. Був хутір – і не стало. Лише сови кричать  вечорами.

Ніхто не хоче на хуторі жити, хоча хат є багато. Якось у Паланський старостат з’явився якийсь пройдисвіт. І таке їм там наговорив, що вони йому повірили, що сад посадить, город буде обробляти і овочі вирощувати.

Дали йому хату, в якій ніхто не жив, бо думали, що з нього буде гарний господар. Але не вийшло з нього господаря, бо не захотів займатися землею. Замість цього цей чоловік почав обкрадати спустошені хати. От тоді його і спіймала поліція на гарячому, завели кримінальну справу і вигнали з села.

Життя у безлюдній Касьянівці нині тихе. Хати, сховані за деревами, чагарниками, нагадують страшну картину. Хутір ще ніби числиться офіційно, а насправді він уже зник, як і інші малі села в цьому краї: Благодатне та Забіляни.

Володимир БРЕНДУЛЯК

Томашпільська громада.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені