Чарівні руки і душа:

 історія переселенки, яка приймає життя у всіх його проявах

З Олею ми познайомилися випадково – в одному із вінницьких пабліків на Фейсбуці я побачила повідомлення про масажні послуги.

 «Це знак!» – майнула думка, а пальці вже набирали номер, адже декілька днів поспіль відчувала нестерпний біль в шиї.

Привітний жіночий голос в трубці погодився мене прийняти невідкладно, попри пізню годину. Моїй вдячності не було меж: хто стикався з болем в спині та шиї від офісної роботи, той розуміє, про що я.

Оля з Харкова. Переїхала у Вінницю з двома дітьми й котом в оберемку, коли в рідне місто увірвалася війна.

На перший погляд не скажеш, що в цій тендітній жінці стільки сили, мудрості та витримки. Вона масажист і енергопрактик. Відчуває людей і щиро прагне допомогти кожному. В неї неймовірно теплі руки, світла енергія, відкрите серце і осяйна усмішка.

А ще Оля – справжній провідник до гармонії між душею і тілом. Розмова з нею, мовби ковток свіжого повітря. Тож хочу поділитися фрагментами нашого спілкування.

Розкажи про своє дитинство. Як ти зрозуміла, що хочеш займатися саме тим, чим нині займаєшся?

–  Я була дуже доброю дитиною. Пізніше навіть трохи боялася цього, бо завжди ставилася до людей з безмежною турботою, добротою і відкритим серцем. Натомість мене часто не розуміли, але ми не маємо права нікого судити, в кожного своя історія життя. Йшов час. Я захворіла на важку хворобу. Лікарі просто брали чималі гроші за «виписки», не ставлячи діагноз. Між тим біль не припинявся. Згодом мене паралізувало. І коли я одного разу почула: «Тобі вже нічого не допоможе…», то зрозуміла, як відчайдушно хочу жити. Я відчувала в собі неймовірну силу і хотіла служити людям. Не побоюсь слова «служити», бо це те, в чому бачу своє життєве призначення. Два роки поспіль мені допомагали чужі люди – збирали кошти на лікування. Я жила сама в будиночку в полі. Займалася тібетськими практиками, кундаліні-йогою. Сама поставила себе на ноги. Спілкувалася з деревами, ходила босоніж. І досі продовжую це робити.

– Як ти працюєш?

–  Я – дипломований масажист, енергопрактик. Практикую енергію Рейки. Це нетрадиційна медицина. Я «бачу» проблеми людини. Здебільшого вони завжди психологічні. Річ у тім, що будь-яка хвороба: рак, інсульт, інфаркт – вже є наслідком. Ми постійно на когось ображаємось, ми не вміємо пробачати. Всі ці емоції, переживання відкладаються в тілі, і коли наше тіло перестає витримувати – хвороба виходить назовні. Колиз нами щось трапляється, треба насамперед зрозуміти, що ми маємо переосмислити. Але ж ми не хочемо виходити зі звичних рамок. Ми працюємо на ненависній роботі, живемо з людьми, з якими давно втратили душевну близькість, але… боїмося щось міняти.Мало хто задумується, як зробити своє життя таким, щоб серце і душа раділи. Окрім моєї професії, я ще мама. І коли щось трапляється, до прикладу, в моїх дітей, завжди запитую себе: для чого мені це потрібно? Що я маю зрозуміти після тієї чи іншої ситуації?

– Розкажи про якісь цікаві випадки. Чи пам’ятаєш  перший випадок зі своєї практики?

Так, звичайно, пам’ятаю.Випадок особливий.Звернулася моя подруга. Вона була заміжня, але сім’я ніяк не могла придбати власне житло, хоча мала для цього всі можливості. Через два місяці нашої роботи, за допомогою енергії Рейки, родина вселилась не просто у квартиру, а в розкішне житло. Окрім того, вона завагітніла, і в сеансах я почала спілкуватися з її дитиною внутрішньоутробно. Навіть одного разу дитина пожалілась, що мама зробила їй боляче – коли я запитала про це подругу, виявилось, що жінка справді випадково притулилась животиком до ще не остиглої сковорідки.

Були й дуже складні випадки. До прикладу, чоловік після інсульту. Він не міг розмовляти, я «підключалася» до нього енергетично, і так ми спілкувалися. Як виявилося, чоловік не хотів жити, бо не міг купити квартиру для своєї доньки. Саме оце внутрішнє відчуття безсилля і притягнуло його хворобу.  Або інший випадок: 4 стадія онкології. У людини було дуже багато образ. Всі відмовляли мене, дивувались, для чого я беруся за такого хворого. Ми почали працювати, і в чоловіка покращився стан – він пройшов хорошу хіміотерапію, сів за кермо, почав «жити на повні груди». Це те, що дає робота зі мною – починають з’являтися нові можливості, приходять потрібні знайомства.

Я обожнюю робити масажі. Часто руки самі мене «ведуть». Масажами відновлювала трійча́стий нерв, коли дівчині паралізувало обличчя. Я сиділа за масажним столом і плакала разом із нею, коли вона почала вимовляти звуки.

Одного разу знайома звернулася з проханням відновити пошкоджений нерв після перелому руки у восьмирічної дитини. Лікарі вже запланували операцію з відновлення нервових імпульсів. Та вона була впевнена, що я допоможу. І буквально за 40 хвилин сеансу нервові імпульси відновилися.

 Звідки ти черпаєш сили?

У мене вони завжди є. Моя робота для мене – величезне джерело енергії. Я можу працювати цілодобово без утоми. Бо це те, чим я живу. Після сеансу люди часто не хочуть від мене йти. Прагнуть обійняти. І я обіймаю їх у відповідь. Я легко відпускаю різні ситуації і приймаю життя таким, яким воно є. Це і є мій ресурс. Люблю, коли йде дощ, люблю, коли світить сонце. Прокидаюся зі сходом сонця і працюю, допоки є люди. Кожного дня починаю свій день з вдячності нашим захисникам за можливість жити, працювати, виховувати дітей. Дуже дякую своїм батькам за те, що подарували життя. За те, що маю можливість бути такою донькою, якою можна пишатися!

– Четвертий місяць в Україні триває війна. Як змінилося твоє життя після 24 лютого?

 Я жила, як і всі люди. Працювала. Донька займалась танцями. Син ходив на футбол. У той день я прокинулась від вибухів. За декілька днів ми покинули все і виїхали, аби убезпечити дітей. Я спокійно прийняла цю ситуацію, адже іншого вибору не було. Я дякую Богові за те, що мої діти в безпеці. Я довіряю Всесвіту. Ми самі вибираємо свою реальність. Так, триває війна, так, гинуть молоді хлопці. Військові виконують свій обов’язок перед державою. Ми, жінки, чекаємо, підтримуємо, волонтеримо, допомагаємо одне одному. Весь світ зараз об’єднався, як ніколи. Люди за кордоном бачать нашу згуртованість і теж долучаються, бо розуміють, що сьогодні в них все спокійно, а завтра до кожного може прийти війна. Справа в тому, що спочатку певні події відбуваються на енергетичному рівні, а потім мають фізичне втілення. Тепер ми в тому числі й своїм внутрішнім станом маємо наближати перемогу України. Якщо ти добра людина, ти притягуєш добрих людей. Якщо корислива – таких і притягуватимеш. Тільки насправді вони – твоє відображення. В моєму оточенні немає поганих людей. Для мене всі люди – добрі. Якщо людина з тієї чи іншої причини поводиться погано, це не огзначає, що вона погана, це означає, що їй дуже погано і вона не знайшла підтримки. Передусім, в собі. Якщо хоча б на один відсоток вона зможе віднайти підтримку в собі, тоді життя подарує їй підтримку у відповідь. Обов’язково з’являться і люди, і можливості, і ресурси.

Як зараз почуваєшся, адже переїзд – це серйозні зміни?

Попри все, я – щаслива людина. Ця війна навчила мене приймати. За свої 33 роки ніколи, ні в кого і нічого не просила, бо дуже соромилася. Завжди лише віддавала. Війна ж навчила мене просити і приймати. І зараз, коли мені клієнти кажуть: ви не націлені на матеріальне, а щиро прагнете допомогти, це дуже мені відгукується, бо я хочу допомогти якомога більшій кількості людей. Але до мене треба йти з однією важливою умовою – це націленість самої людини на результат. Зрозумій, що ти хочеш, що тобі справді потрібно. І я дам тобі це. Просто приймай. Так, як свого часу прийняла я.

Не можу не спитати, як тобі наша Вінниця? 

Ой, це, мабуть, найкраще запитання! Я Вінницю дуже люблю. Це мальовниче місто, яке, без перебільшення, підкорює серця людей. До війни я дуже хотіла, аби ми з сім’єю поїхали в подорож Україною. Мріяла побувати у Вінниці. Мене тягнуло сюди, немов магнітом. А зараз я тут живу. У Вінниці дуже багато цікавинок, які я прагну обов’язково відвідати. Ми живемо в готелі в центрі міста. Іноді я сідаю біля «рецепшину» і просто спостерігаю за людьми, які заселяються в готель. Вони настільки різні – і вінничани, і приїжджі. В такі моменти я хочу розкинути руки і всіх обійняти, всіх зцілити. Це та безумовна любов, яку має відчувати кожен. Коли ти відчуваєш цю безумовну любов, то насолоджуєшся життям тут і зараз.

Що б ти порадила людям? 

Посміхайтеся. Довіряйте. Радійте життю. Щодня. Треба навчитися приймати все. І дякувати. Не лише тоді, коли вам добре. Всі емоції, в тому числі, негативні, необхідно приймати з вдячністю. Бо вдячність – то велика сила. Якби ви не відчували їх, ви б не розуміли, що таке щастя. Необхідно давати цьому місце. Усвідомлювати і відпускати. Цінуйте себе і довіряйте собі. Довіряйте всім ситуаціям, які з вами відбуваються.

Віта ДЕМ’ЯНЮК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені