І полетів з кручі вниз головою…

Таке вже наше сучасне життя – з горем, болем і втратами важкими… Кожна трагедія не схожа  одна на одну, але та, що сталася 2 липня у Наддністрянському Мурованокуриловецької громади, взагалі виходить за природні рамки… Такого навіть і у страшному сні не побачиш… Вона жахає своєю  появою і наслідками… Вижив солдат на війні, а вдома загинув…

28-річний Ігор Паршенко з перших днів російської навали взяв до рук зброю захищати рідну землю від окупантів. Був добровольцем у військовому підрозділі Правого сектору. Під час одного з боїв зазнав контузії, і його відпустили додому підлікуватися…

Тієї суботи під вечір Ігор разом з друзями пішов купатися у Дністрі. Їхнє село знаходиться на березі річки. Компанія хлопців і дівчат зібралася на місці, яке в селі знає кожен. Тут місцеві полюбляють відпочивати на природі. Ігор теж бував там не раз. Йому добре знайомий і берег річки, і кручі, і місце для купання…

Нічого не віщувало біди – всі спілкувалися, жартували, сміялися, сидячи на високому березі…

В якусь мить Ігор, на здивування оточуючих, несподівано зірвався з місця і побіг до кручі… Він стрибнув сторч головою там, де не можна було цього робити. Хлопець полетів вниз на каміння…

Першу допомогу йому надала студентка медичного університету, одна з їхньої компанії. Швидку викликали одразу. Кажуть, бригада приїхала із великим запізненням. Постраждалого доправили до Могилів-Подільської окружної лікарні, де наступного дня він помер…

Смерть хлопця якимось чином у селі пов’язують з  трагічною долею їхньої  сім’ї.

Мати Ігоря у дитинстві залишилася круглою сиротою: її батьки пішли з життя одне за одним протягом року. Дівчинку виховала тітка. Коли вона виросла і вийшла заміж, у них з чоловіком народилася донечка. На жаль, невдовзі їхня радість обернулася великим горем. Через десять місяців після народження донечка захворіла і ангелочком відійшла на небеса…

Тепер у них не стало й сина… Не встиг створити сім’ю… Не привів до хати невістку, не порадував батьків онуками… Їх старість –  у самотності…

  • –                       Це дуже порядна у нашому селі сім’я, – розповіла по телефону директор школи Галина Паршенко. – Батьки виховали сина роботящим, слухняним і ввічливим. Він гарно вчився і завжди проявляв патріотичні нахили… Закінчив профтехучилище, працював на будівництві, їздив за кордон на заробітки… Під час київського Майдану познайомився з людьми з Правого сектору… Ми не родичі, тільки однофамільці…  Коли тіло Ігоря привезли додому, то зійшлося, без перебільшення, все село – і вся хата втопилася в живих квітах… А того вечора жодної душі не було в сільському кафе – таким чином люди вшановували пам’ять Ігоря…  

Редакція «Вінниччини» висловлює глибокі співчуття батькам загиблого. Нехай земля йому буде пухом… Віктор Зеленюк.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені