Шукачі найціннішого скарбу

Долі людські

У копача криниць із Степанок Василя Гуляка є два дні народження. Перший – 28 лютого 1941 року, а другий… Краще б його не було… Того дня він мав закінчити вчорашню роботу у селі Лісове  сусіднього Барського району. Зранку зробив все, як завжди – перевірив надійність закріпленої установки, троса, вух бадді і з молитвою знову «пірнув» у безодню до «живої води»… Ніхто й гадки не мав, що біда вже чатувала поряд…  Один із помічників не зачепив так, як треба, карабін за дужку бадді, і вона полетіла вниз… Неочікуваний сильний  удар прийняв ніс…

Хоч і минуло з того дня вже більше дванадцяти років, а йому й досі мурашки по тілу бігають… Страшно уявити, якби баддя впала на голову… У кількох міліметрах він був коло своєї смерті, та не його, виходить, пора настала відлітати у засвіти…

  • Витягнули мене на свіже повітря, сяк-так обмили і з висячим на губах носом бігом завезли в Копайгородську лікарню, – згадує Василь Давидович. – Там і досі працює мій рятівник – талановитий хірург Вадим Костянтинович Попов. Він і пришив мені відбитого носа… Бачите, навіть і швів не видно, тільки нюх втратив… Та зате живу… Після цього випадку я ще викопав добру сотню криниць, загалом же маю більше півтисячі таких «святих відміток»…

Точного їх обліку майстер ніколи не вів, цим спочатку займалася його, світлої пам’яті, дружина Анастасія Павлівна. Нарахувала десь три сотні, потім збилась і все просила: «Виходь, чоловіче, із землі, всіх грошей не заробиш, а здоров’я миліше…». На знак згоди Василь Давидович кивав головою, а як тільки черговий прохач з’являвся на подвір’ї, то зразу ж погоджувався… І так було до позаминулого року.  Свою останню криницю він викопав у Руданському тодішнього Шаргородського району…     

Хата Василя Гуляка стоїть у Степанках на початку вулиці Квітневої. А щоб легше її знаходили приїжджі замовники, то вони мали перевірений роками орієнтир – перша вулиця за клубом направо… По сусідству живе його партнер по колодязному, так би мовити, бізнесу 75-річний Василь Антонович Луцик.

Обидва Василі дуже шановані у селі люди. Своїм ремеслом вони прославили рідні Степанки на всю Україну. Їх запрошували копати криниці у Хмельницьку, Черкаську, Чернівецьку, Житомирську області, але найбільш пам’ятна робота залишилась у Моринцях – батьківщині Тараса Шевченка, де на обійстях двоюрідних братів Василя Гуляка  Василя і Миколи Костогризів стоять криниці подільських майстрів.

Василь Луцик – один з п’ятьох  учнів Василя Гуляка, яким він передав уміння добиратися до підземних джерел. Колись знавців цієї справи було небагато, а тепер – і поготів. Степанкам же пощастило, що тут живуть люди такої рідкісної професії. Від батька перейняли науку  сини Василя Луцика – Сергій та Валерій, а також односельчани –  Володимир Слободянюк, Микола Ткаченко та Микола Стаханков. Василь Антонович сподівається, що їхню родову естафету копачів криниць підхоплять онуки Іван та Антон…

Не лише криницями заробляли на хліб Василь Гуляк та Василь Луцик. За фахом вони механізатори і майстри на всі руки. За яку роботу не бралися, все у них до ладу виходило. А Василь Давидович до того ж професійний пасічник – дванадцять років завідував пасікою Івашковецького лісництва. Тепер і вдома доглядає сорок бджолосімей…      

Все життя тягнуло Василя Гуляка до води. Першу криницю він викопав у 1964 році за порадою односельчанина Франека Лічерепа коло своєї з мамою хати. Дуже хотілося пожаліти її, щоб не мучилася і не носила здалеку воду на коромислі… Батька не пам’ятав, він на війні загинув, а мама весь вік вдовувала…

Поголос, що Маріїн син вміє «добувати воду», миттєво розлетівся Степанками. Інших молодих копачів у селі не було – до нього почали йти люди… І накопав він багато тих колодязів, глибоких і не дуже, не тільки в рідному селі та околицях… Кожна – неповторна. Із своєю оповідкою та історією… А тих, які чистив, й не рахує, їх безліч. Були неглибокі колодязі – на кілька кругів, а були й такі, з дна яких ледь світла цятка угорі виднілася… У Попівцях за п’ять днів викопав свою найглибшу 32-метрову криницю. Думав, що не подужає – як навмисно, все разом зібралося у ній – і твердий грунт, і каміння, і пливун…

Копати колодязь не кожен візьметься. Це ремесло мужніх, сильних і витривалих людей, а робота – дуже важка. Хтось підрахував, що пройти десять метрів углиб – це накидати кузов КРАЗу землі… Буває, що круги колодязні  засмоктує пливун, чи обвал трапляється, тоді самому майстру треба стерегтися – вся надія на тих, хто зверху і може в останню мить вихопити із земельного полону…

Місце, де буде криниця, майстер шукає сам за допомогою двох Г-подібних рамок. Якщо вони розходяться в руках – у тому місці тверда земля, копати можна. Якщо сходяться – м’який грунт, це гірше, бо земля може «рухатись». 

За сезон – з весни до пізньої осені – по 20-25 криниць викопували Василь Гуляк та Василь Луцик. Бувало, що й взимку копали, коли морозів не було. А краще копати восени, не так спекотно і земля піддатливіша…

  • Молитва перед роботою – і за лопату, – додає Василь Луцик.  – Якими б ми не були безбожниками в житті, але без молитви під землю не можна – вона твій захист там… Мені теж відмітин наклали бадді… Одного разу навіть тяжкий лом пролетів біля голови із 17-метрової висоти… Та найбільше ми боялися страшнішої небезпеки – нестачі кисню… Копаєш, копаєш – і раптом затинає дихання, духу не вистачає… Так підступно діє грунтовий газ без запаху. Але ж роботу не залишиш, то пристосувалися подавати кисень у криницю побутовим пилососом або компресором, залежно від глибини…   
  • Сотні криниць викопали, Василю Антоновичу, важко навіть уявити, невже жодного разу хоч якого скарбу не знайшли? 
  • –                       Ні, нічого вартого не попадало… Одного разу в Березівці коло церкви на людські кістки натрапили… А так, всі роки один і той самий скарб знаходили – воду… Люди п’ють із наших криниць чисту й смачну воду і згадують добрим словом. Оце і є найцінніший скарб…

Віктор Зеленюк.

Мурованокуриловецька громада.

На знімку: Василь Луцик та Василь Гуляк.

Фото автора

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені