Станіславу було лише 23…

Зі скорботою, що розриває серце, та сльозами на очах 6 серпня Жмеринська міська територіальна громада провела в останню путь земляка Станіслава Джуру-Соколовського, що віддав життя за Україну, за її незалежність та територіальну цілісність, за спокій сердець та за майбутнє кожного українця.

Жмеринчани на колінах, приспущені Державні Прапори України з чорною стрічкою на будівлях і спорудах органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій міської територіальної громади, живі квіти, що встеляли дорогу, по якій рухалась багатолюдна жалобна процесія, – так Жмеринська громада вшановувала Героя, що віддав життя за Україну.

Патріот та справжній син свого народу, старший сержант  ЗСУ Станіслав Джура-Соколовський у складі окремого загону спеціального призначення «Азов» з перших днів широкомасштабного вторгнення російських військ на територію нашої держави боронив Україну, зі зброєю в руках відстоював свободу та майбутнє кожного українця.

9 квітня у Маріуполі воїн-оборонець отримав тяжкі поранення – страшна війна забрала життя юнака. Станіславу було лише 23 роки… Не дожив, не долюбив, не домріяв, але він свято вірив в Україну та наближав перемогу, віддавши за рідну країну найдорожче – життя…

За мужність та героїзм Станіслав Джура-Соколовський нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно).

Віддати шану мужньому захиснику України прийшли близькі, колеги-залізничники, друзі, знайомі, бойові побратими та земляки… Заупокійне богослужіння за українським воїном та прощання  відбулося в храмі Олександра Невського…

Слова скорботи та підтримки згорьованій родині висловив очільник Жмеринської міської територіальної громади Анатолій Кушнір. Слова співчуття також виразили колеги, побратими загиблого та вдячні земляки…

Але жодна словесна розрада не загоїть ран матері, яка сама залишилася із донечкою. «Стас ніби відчував, що залишить нас, бо постійно просив мене народити йому сестричку, і навіть сам підібрав їй ім’я – Сніжана… Я лиш тепер розумію, чому він так сильно тоді прохав… Він був дуже світлим, добрим і щедрим. Як я запитувала у розмові, чи є у них що їсти, він казав, що все є, але сам до останнього ділився з товаришами: і продуктами, і грошима… Я раділа, що він такий товариський. Але не змогла його вберегти. Тепер буду доглядати за могилкою і молитимуся за його душу…», – сказала пані Ольга.

Поховали мужнього воїна на міському кладовищі.

Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях.

Вічна слава Герою! Слава ЗСУ!

Підготував Віктор Зеленюк.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені