Згадав своє дитинство

 Найяскравіші спогади у мене пов’язані з селом, де я проводив свої шкільні канікули. Це були часи без гаджетів, Інтернету, ігрових приставок.

Звичайне село на Вінниччині, де до автобуса треба було пройти пішки три кілометри через поле, в якому я зазвичай пас корову з телятком.

Розваги придумували собі самі: вирізати з липової гілки свисток, зробити вудку і піти на ставок натягати карасів.

На прабабусиному подвір’ї була м’яка травичка, там можна було розстелити рядно, лягти і почитати «Мурзілку» чи «Веселі картинки».

Коли став трішки старшим, то завжди з нетерпінням чекав поштарку, яка принесе свіжу пресу. Зазвичай це були «Вінницька правда” (нині “Вінниччина»), «Сільські вісті» і раз на місяць, здається, журнал «Перець». Я зачитував всю пресу від «кірки» до «кірки».

Дуже любив читати і цим самим неусвідомлено розширював свій кругозір. Хоча що можна було прочитати у тогочасній радянській пресі? Про рекордні надої на Полтавщині чи черговий з’їзд обкому партії у Вінниці. Однак мене це не зупиняло.

І ось зараз, з розвитком технологій і поширенням інформації шаленими темпами я однаково собі не відмовляю у задоволенні пошурхотіти сторінками саме друкованих видань.

Щось у цьому є таке, знаєте, класично аристократичне. Через багато років я знову «відкрив» для себе газету «Вінниччина».

Вона припала мені до вподоби своєю інтелігентністю, культурністю, а також щирими й правдивими дописами моїх земляків, які зараз на війні. Не завжди вдається погортати сторінки свіжої преси, іноді читаю її в електронному варіанті.

Але все ж друкована газета — це класика. Під ранкову каву і сигару…

Олександр ГРОМ,

майор ЗСУ

Від редакції. Спасибі Вам, панемайоре, за добрі слова на адресу нашої газети. Тим більше, що Ви самі певною мірою дотичні до її творення. Адже саме Ваші дописи неодноразово прикрашали її сторінки.

Зараз Ви захищаєте нашу країну від ворога і цим самим даєте нам усім можливість бути під мирним небом, спокійно ходити до праці, відправляти дітей до школи і взагалі жити більш-менш звичним життям. Страшно навіть подумати, що з нами всіма було б, якби брехливою, цинічною і безмірно жорстокою гадюкою сюди заповз «русскій мір».

Тож дякуємо Вам і Вашим побратимам за наш мир і спокій. А «Вінниччина», дійсно, газета для думаючих, розумних і виважених читачів. І вона, дійсно, під ранкову чи вечірню каву. Газета – для душі.  Такою вона була і такою, сподіваємось, буде.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені