18 Липня | 2014 | 10:18

Вітю ховали всім селом

У селі Яланець Томашпільського району відбулись похорони 20-річного Віктора Саванчука, котрий 10 липня загинув у сутичці з сепаратистами поблизу міста Северодонецьк Луганської області.

Таких похоронів Яланець ще не бачив. Люди рікою йшли до скромного обійстя батьків полеглого солдата - Юрія та Вероніки Саванчуків. Несли живі квіти й вінки, жінки плакали вголос, схлипували навіть стримані й суворі чоловіки. 

- Ой, я не можу говорити, - крізь сльози каже сусідка Ніна Біжан. – Таке горе, таке горе, Господи… Кому ж ця дитина завинила… Я ж його пам’ятаю ще з маленького. Таким був милим і хорошим хлопчиком: совісним, старанним, добродушним, гарно вчився… Ніхто й не сподівався, що така біда прийде в наше село….

- Та й взагалі, вся родина їхня порядна і роботяща, - приєднуються до розмови й інші сусіди. - Двох синів виховали: Вітю, котрий загинув, і Сашка – він на рік молодший. Ніколи поганого слова від них не почули. Душа болить за цією дитиною. Як батьки все витримують. Ми чужі, й то важко це зносити, а як бути їм?

Попрощатись із Віктором прямо з передової прибули і бойові побратими Хмельницького полку спеціального призначення, де за контрактом служив кулеметником молодий яланчанин. Хлопці суворі, небагатослівні, вони категорично заборонили знімати свої обличчя на фото-чи відеокамери, однак охоче ділились своїми спогадами про полеглого друга.

- Він нас, можна сказати, всіх врятував, - каже Андрій, котрий відмовився назвати своє прізвище та військове звання. – Наша група висувалась на завдання і потрапила в засідку. Ми їхали у вантажівці лісовою дорогою, коли раптово з гущавини ропочався обстріл. То саме Віктор не розгубився і своїм кулеметом притиснув ворогів. Потім до нього приєднався ще один кулеметник. Це дало можливість решті хлопців повискакувати, знайти укриття і вступити у бій. Якби не він – все. Порішили б усіх. На жаль, Вітя загинув – куля прошила його збоку, там де не було пластин бронежилета. Досі не можу повірити, що його нема. Ми ж там всі як одна родина – разом їмо, спимо, ходимо на завдання… 

За словами Андрія, їхній підрозділ повністю екіпірований засобами захисту, спостереження, нічної розвідки та зв’язку. А от стосовно супротивника співрозмовник висловився коротко:

- Це – покидьки: злочинці, найманці, кавказці… Для них головне – гроші. Війна - як спосіб заробити. Насправді ідейних там мало, так само як і небагато місцевих донбаських. В основному, воюють приїжджі. Коли ми займаємо на Сході якісь села чи містечка, то тамтешні люди в буквальному смислі слова падають перед нами на коліна, цілують, хрестять, дякують за звільнення. Я таке колись бачив лише в кіно про Велику Вітчизняну війну. І ніколи не думав, що сам стану свідком цьому. 

А тим часом труну із тілом Віктора Саванчука з батьківського дому під звуки військового оркестру перенесли на площу перед сільським будинком культури, де відбувся траурний мітинг. Перед громадою Яланця виступили голова облдержадміністрації Анатолій Олійник, голова Томашпільської райдержадміністрації Олександр Закорченний, депутат обласної ради Іван Спориш, військові, а також представники громадськості. Вони висловили співчуття родині Саванчуків, а також запевнили присутніх, що сім’ї полеглих в АТО бійців не залишаться без підтримки влади.

Далі велелюдна жалобна процесія перемістилась на сільський цвинтар. Під звуки траурного маршу та прощальний салют побратимів по зброї тіло Віктора Саванчука знайшло останній притулок в рідній землі. 

Кажуть, що герої не вмирають. І це дійсно так, адже ми пам’ятатимемо про них завжди. Прикро тільки, що вони назавжди залишаться 20-літніми.

 
Автор: Олег КРИВОНІС
Розповісти друзям: