7 Грудня | 2015 | 16:00

Голова обласної ради Анатолій ОЛІЙНИК: «Консолідація сил – наше найголовніше завдання»

На минулій сесії обласної ради депутати обрали її головою Анатолія Олійника. Про те, що найважливіше нині для народних обранців Вінниччини, яким він бачить процес децентралізації в нашій області, які завдання першочергово належить вирішувати обласному «парламенту», Анатолій Дмитрович розповів у цьому першому інтерв’ю для нашої газети.

- Насамперед хотів би зафіксувати ті позиції, які є для мене принциповими, фундаментальними. Перше: у своїй роботі завжди наріжним каменем, головним пріоритетом вважав верховенство права. Друге: законність у прийнятті рішень і виконанні. Третє: прозорість, гласність, демократичність всього процесу, який є в роботі представницького органу, особливо все, що стосується конституційних прав людини, прав людей із обмеженими можливостями, прав людини на певний соціальний пакет. Це фундаментальні поняття, своєрідні «маячки» для діяльності представницького органу.

Для того, щоб досягнути консолідації, працюємо не лише з депутатами. Проведено консультації з представниками громадського об’єднання «Прозора рада». Обмінялися пропозиціями, маємо конструктивний діалог, будемо вносити зміни до регламенту обласної ради.

Більш конкретна робота полягає у виконанні Стратегії-2020, яка розроблялася депутатами, фахівцями різних галузей. Згідно з цим документом треба внести зміни до обласних програм, подивитися, і я вже дав певні доручення, які з них закінчуються, які треба підкоригувати. Отож, Стратегія – це перспектива на майбутнє, а окремі програми – це конкретні тактичні кроки. Крім цього, мусимо відповідати на виклики, які є сьогодні. Насамперед це спад виробництва, дякувати Богу, це не стосується Вінниччини (ми тут демонструємо плюси). І це теж свідчення того, що область працює і розвивається системно.

Наступне важливе завдання – залучення інвестицій. Без нормальної роботи промисловості, без економічного росту, скільки б не говорили, а справа не рушить з місця. Тому вся діяльність виконавчої влади, органів місцевого самоврядування має бути скоординована так, щоб створити максимально сприятливий клімат, умови для бізнесу. В умовах фінансової децентралізації багато таких повноважень вже є на місцях.

Окреме питання – робота комунальних закладів, і вже є пропозиції щодо проблем, поліпшення роботи кожного з них, починаючи від утримання, фінансування і закінчуючи, можливо, якимись організаційними проблемами, пов’язаними з їх функціонуванням.

- Анатолію Дмитровичу! Маємо 701-у сільську громаду. Вам село теж не чуже, чи болить вам об’єднання сільських населених пунктів?

- Знаєте, якби не боліло, то я чимось би іншим займався. Візьмемо, наприклад, будь-який район. Є 25-32 населених пункти, які зав’язані на районний центр, на послуги, які там надаються. А згодом він матиме, приміром, дві територіальних громади. От нам найчастіше й закидають, а як довідку взяти, як доїхати, бо ж дороги нема, автобуси не ходять, а по колу до центрального села – 40 кілометрів. Але ж у кожній громаді буде центр надання адміністративних послуг – ЦНАП. Вони матимуть електронну базу даних з усіх служб, а в кожному селі оберуть старосту, у якого буде електронний ключ і доступ до цієї бази, а також потужний комп’ютер та Інтернет. Тож людям не потрібно нікуди їхати, бо послуга прийде до них.

Тому насамперед потрібно децентралізувати або віддати адміністративні послуги на місця. Тобто послуга має прийти до людини. Але ж на цих послугах є дуже багато тих, хто за довідки бере гроші, а потім невідомо, куди ці фінанси йдуть – на якийсь «лівий» рахунок чи невідомий благодійний фонд. І якщо наблизимо інші, наприклад, медичні послуги, до людини, то їй буде байдуже, де знаходиться той адміністративний центр. Про це свідчить досвід європейських країн.

Так, наприклад, у Румунії кожне село має невеличкий вертолітний майданчик для маленького медичного вертольота. Якщо трапляється якась непередбачувана ситуація в населеному пункті, негайно виїздить реанімобіль, а ще староста має відповідального в своїй громаді на кожній вулиці, котрий доставить хвору людину звідти, куди не може доїхати швидка допомога. Це питання обговорюють з мешканцями, і вони знають, до кого можна звернутися в разі біди. На такий транспорт із бюджету виділяються кошти. Більше того, дають наперед той же бензин чи дизельне пальне. Там кошти йдуть не на те, щоб у ФАПі вчепити бойлер, який стояв би, наче музейний експонат, а на конкретні справи.

 

Звісно, якщо почнемо з того, що покромсаємо сільські ради і більше нічого не дамо, то це буде трагедія. А якщо поетапно передамо послуги на місця, хоча найбільший спротив буде від тих людей, котрі надають адмінпослуги, тобто на цьому заробляють гроші, то тоді це зовсім не страшно… Власне, відчують це лише ті держслужбовці, яким доведеться перекваліфікуватися, знайти іншу роботу. В Польщі для таких організовували перенавчання через державні програми. Так було з польськими шахтарями, коли шахти, де вони працювали, закрили. Але людям допомогли розпочати власний бізнес, відкрили кордони, і ті, хто не хотів гендлювати, хто хотів зберегти трудові шахтарські династії, переїхали працювати в Англію, Австралію, де значно більші зарплати. Ми нікуди не дінемося від процесу глобалізації, нам потрібні якісні школи, конкурентоздатні працівники. Є світовий досвід, як переходити з однієї формації в іншу, можна ним скористатися. На виборах люди підтвердили, що довіряють демократичним силам, європейському напрямку, ми маємо виправдати їхні очікування та сподівання…

Автор: Анастасія Трошкова
Розповісти друзям: