1 Лютого | 2016 | 15:06

Ленінській-Слободі повернули історичну назву та від цього краще жити не стало

За давніми переказами, що йдуть з ХVІІІ століття, місцева поміщиця Колосовська скупила землю довкола невеликого поселення поміж розлогих горбів, а коли сама вирішила продати її, то першими приїхали купці з Кам’янця-Подільського. Відтоді й стало село називатися Кам’янецькими Хуторами. Як прийшла колективізація, тут утворили колгосп, який в 1949 році приєднали до господарства сусіднього Віножа, а згодом відбулося ще більше укрупнення – всі колгоспи злилися в один великий радгосп імені Жданова з центральною садибою у Немерчах.

Перейменували Кам’янецькі Хутори на Ленінську Слободу в 1967 році. Тепер сільрада повернула поселенню стару назву, але від цього людям  не стало тут краще жити…

Із секретарем Немерченської сільської ради Віталієм Дремлюгою поспішаємо до хуторян, аби встигнути проїхати прихваченою приморозком польовою дорогою. Його службова «Таврія» надійно тримається на встеленій суцільним льодом грунтовці.

– Є у нас тут ще один шлях, та навряд чи ми зараз виїдемо у Віножі під крутий горбок, – із знанням справи розповідає Віталій Іванович. – Не хвилюйтесь, якщо засядемо, то наш бульдозер колісний приїде, а на гірший випадок, – Таїса конем витягне… Ми завжди з нею на зв’язку, та й живе вона ось за тим ліском…

Перепитую – хто така Таїса? Це – Таїсія Василівна Понізова, соціальний робітник КУ «Територіальний центр» соціального обслуговування Мурованокуриловецького району. Вона першою зустріла нас на краю хутора, біля обійстя своєї підопічної Ганни Жевачевської. Запрошує до хати.

Літня жінка сидить на ліжку, а біля плити діловито порається ще одна, молодша. У кімнаті пахне димом і свіжопобіленим вапном.

– Прийшла оце до тітки Гані підлатати закутки і дух теплий пустити, добре, хоч дров багато Міша заготовив,  – каже Світлана Данилюк. – Я живу через город, на тому боці вулиці і кожного дня провідую її. Ми з Таїсою разом обходимо свою сусідку. Вона ж бо сама вже нічого не може робити. Як осліпла, то років три не виходить надвір, а пам’ять, нівроку, має ще добру…

Подробиці читайте в наступному номері газети "Вінниччина".

 
Автор: Віктор ЗЕЛЕНЮК
Розповісти друзям: