31 Березня | 2016 | 16:44

Хутір-привид на межі чотирьох районів

З кожним роком карта України порожніє. Села, що залишаються без жителів, спочатку перетворюються на примари, а потім і зовсім стираються з лиця землі та державних реєстрів.

Одним із таких поселень у Вінницькій області, де час, здається, зупинився на віки вічні, є селище Григорівка Погребищенського району, котре й досі позначено на карті, де стикаються кутами межі цього та Калинівського, Козятинського і Липовецького районів. Засноване як хутір найближчого села Сопин у 1920-х роках, селище ще донедавна підпорядковувалось Мончинській сільській раді як бригадне. Свого часу через нього навіть проходила вузькоколійна залізнична вітка, колію якої вже давно розібрали-розікрали на лом. І хоча сільце було невеличким за розмірами – принаймні нині від нього залишилось лише з десяток-півтора ущент зруйнованих глинобитних будиночків - населяло його у 1970-х роках декілька сотень людей. Більшість сімей мали по 6-8 дітей, котрі навчались у школі найближчого, за кілька кілометрів, села. Старші працювали на різних посадах у місцевому колгоспі, обробляли ще й власні наділи, утримували худобу, тож раду собі якось давали. Потім колгосп розпався, хтось подався до сусідніх Сопина й Мончинець у пошуках кращої долі, а хтось залишився доживати віку на прабатьківській землі. Останньою з них та єдиною на усю Григорівку у 2012 році залишалась 85-річна на той час Марія Семенівна Гоменюк. Вона була наймолодшою з дівчат у родині, де батьки виховували 11 дітей, а її хатинку з трьох кімнат збудували 88 років тому. По бабусі залишилось двоє синів і донька, а ще – шестеро внуків.

Подробиці читайте в № 25 за 1 квітня 2016 р.

Автор: Юрій Чорний
Розповісти друзям: