18 Квітня | 2016 | 15:16

З війни до мирної праці

Демобілізувався й одразу повернувся до роботи на елеваторі учасник АТО Микола Кітєр, житель села Ситківці Немирівського району.

«Він 30 березня демобілізувався з війська, 1 квітня прибув у місцевий військкомат, відмітився. А вже на другий день вийшов на роботу - жодного дня не відпочивав, - захоплено розповідають про Миколу Михайловича колеги. - Працює, як і до мобілізації, майстром навантажувально-розвантажувальних робіт на елеваторі».

43-річний Микола Кітєр родом з Одещини, живе з родиною в Ситківцях, десяток років працює на елеваторі ТОВ «Ситковецьке».

- У 2014 році, коли напав ворог на нашу країну, мене в серпні призвали до війська, це була третя хвиля мобілізації. Спочатку був у Новограді-Волинському в 30-й бригаді, в Житомирі на полігоні, потім нас направили в зону АТО, в Станицю Луганську. Служив у мінометній батареї. У травні 2015 року нас перевели в 53-ю бригаду, вже на Донеччині. З нею пройшли Красногорівку, Авдіївку... Де гарячіше, туди нас і кидали, щоб ми прикривали нашу піхоту і давали відсіч ворогові, - розказує сержант Микола Кітєр.

Як кажуть військові, артилерія - бог війни. Мінометники завжди в ціні, бо вони рятують життя піхотинцям. Такі професіонали, як головний сержант мінометної батареї Микола Кітєр, на фронті дуже ціняться. Тому на прохання командирів він прослужив на передовій на 8 місяців довше, хоча мав повне право повернутись додому ще в серпні минулого року. Каже, розумів, що досвідчених офіцерів бракує, тому погодився, продовжив захищати Україну, навчав бійців 5-ї та і 6-ї хвиль мобілізації.

Поранення, контузія, госпіталь у Дніпропетровську, лікування у Переяславі-Хмельницькому на Київщині. Про це боєць розповідає скромно і небагатослівно. Каже, лікували безкоштовно, все добре, вдячний… Здається, його більше хвилює нестача нової техніки на передовій; також те, що багато побратимів змушені відновлювати документи про поранення і доводити свої бойові заслуги; а ще - не надто високий професіоналізм генералів, які «невідомо, за якими книжками досі вчаться, а війна вже не та, війна гібридна - говориться одне, а робиться інше…».

- Дехто з місцевих жителів там досі вірить Росії. Але Росія ніколи нікому не помагала, ми їм потрібні, як раби і як територія. А рабами ми не хочемо ставати. Тому я і пішов в армію - щоб захистити не тільки свою сімю, а й всю Україну, - розповідає Микола Кітєр і наводить аргументи, що без участі Росії жодні місцеві «ополченці» не змогли б затіяти таку війну і терор.

- Коли розташовувались у Станиці Луганській, на нас пішли справжні кадрові офіцери і солдати російської армії. Ми зробили вигляд, що наступаєм, а 95-а і 93-я бригади - молодці хлопці, велике їм спасибі - оточили їх і взяли в полон. Серед полонених були і капітан, і сержант… Також було 5 тисяч російських солдатів у Луганську - молоді строковики, які навіть не знали, куди їх везуть. Їх з Новосибірська підняли, літак в Ростові посадили, і з Ростова вони приїхали в Україну, вранці опинилися в Луганську. Вони самі нам про це розповідали, коли потрапили в полон. Тому розповіді Путіна, що нібито деякі російські військові звільнилися і добровільно пішли захищати «Новоросію» або «заблукали» - це обман. Вертольоти російські над нами пролітали, і «Градами» та САУ по нас били з російської території. Ми стояли за 800 метрів від кордону з Росією і добре це бачили.

Вдома його чекала дружина Наталя, якій Микола дуже вдячний за підтримку, також переживали за тата двоє синів і дочка. А ще, поки був на війні, став молодим дідусем - народилась перша внучка. Родина і робота допомагають адаптуватись до звичного життя, але незабаром бійцеві все ж доведеться підлікуватись у госпіталі - дається взнаки поранення, має проблеми з хребтом, знов починає відніматися ліва рука.

Звісно, болять не лише фізичні рани. «Думаєте, легко Миколі на душі після пережитого? Після того, як бачив розірвані вибухами тіла наших бійців…», - співчутливо перешіптуються жіночки на елеваторі.

- Микола хороший і захисник, і працівник, - каже один з керівників ТОВ «Ситковецьке» Євгеній Баланов. - Нагороджений медалями, після АТО навіть не відпочивав, роботу виконує добросовісно. Але раніше він був веселий хлопець, тепер став тихіший, сумніший. Ми все зробимо, щоб він відновився і адаптувався. У всьому, що буде залежати від підприємства, - допоможемо. За погодженням з інвестором сьогодні вручили йому допомогу (5 тисяч гривень) на лікування та реабілітацію.

З пошаною поставився до демобілізованого працівника інвестор господарства Леонід Гараєвський.

- Вісім наших працівників з села було призвано. Микола - один з тих, хто перебував на передовій, був поранений. Вважаю, що він герой, про нього повинні знати не тільки рідні та друзі. Такими хлопцями треба пишатися, бо на них тримається Україна. Треба розуміти, що він пережив, і надавати йому підтримку, - зазначив інвестор.

А начальник відділу кадрів Ольга Кучеренко розповіла, що бетонувальник цього ж підприємства Іван Шевчук теж рік служив у зоні АТО, ще один тутешній працівник - Олексій Кіт - вибрався разом із побратимами з іловайського котла, начальник елеватора Віктор Пацалюк теж мобілізований і служить на кордоні з Придністров’ям... Ними та іншими захисниками колеги й земляки пишаються так само, як і Миколою Кітєром.

Автор: Юрій Сегеда
Розповісти друзям: