27 Березня | 2017 | 13:28

Летять журавлі…

 

Хоча насправді жодного журавля, як і їхнього гніздування восени у Журавлівці, що у Тульчинському районі, не запримітиш. Попри це, асоціативні спогади і запозичення самої назви переслідують місцевих повсюдно.

Воно й не дивно, адже журавля в українській міфології називають «Божою птицею» або «птахом Сонця». Вважається, що, повертаючись з вирію весною, журавлі несуть з собою людські душі, котрі поселяться у немовлят, які народяться весною і влітку. Тому «кру-кру», яким журавлі повідомляють про свій приліт, веселе і щасливе.

Виховують майбутніх агроолігархів

Недарма місцевий дитячий садочок запозичив свою назву у благородного птаха. Дошкільний заклад «Журавлик» вже понад 30 років радо приймає дітлахів у своїх стінах.

- У нас функціонує дві групи, де виховуються 40 діток, - розповідає його незмінна завідуюча Марія Полішевська. – Акцент виховання падає на природничий напрямок. Здебільшого на цю ж тематику відбуваються святкові заходи та методичні заняття. Можна сказати, що виховуємо майбутніх заможних аграріїв, адже вже змалечку прививаємо любов до землі, навчаємо основам фермерської справи та зацікавлюємо до вирощування городини, зелені, квітів. Діти залюбки висаджують розсаду, доглядають за нею та гордо збирають врожаї на закріплених за ними діляночках.

Окремою гордістю «Журавлика» є його самотужки оздоблений дитячий майданчик, де з підручних матеріалів (шин, пластикових пляшок) старанними руками працівників закладу створено справжній «райський куточок». Ідеї декорування запозичували з Інтернету, переймали досвід у інших та творили, спираючись на власні фантазії.

«Жінка-ягідка»

Ще один гідний представнико журавлівської плеяди – ансамбль народної пісні «Журавка». Колектив створений та вже майже 10 років успішно працює під пильним керівництвом завідуючої будинком культури та ідейною натхненницею творчого гурту Тамарою Кальченко. Народжена у день незалежності України пані Тамара має не лише достойні вокальні дані, а й з малолітнього віку привчена до рукоділля та вишивки. Перші уроки з шитва маленькій Тамарі дала прабабця Ганна Тимофіївна, яка була відомою на селі майстринею-рукодільницею. З тих пір вправними руками жінки вишиті ікони, рушники, серветки, одяг, вишиванки. Їїроботи неодноразово представлялися на районних та сільських виставках прикладної творчості. В'язання - ще одне хобі Тамари Петрівни, яким вона залюбки займається на дозвіллі.

Жінка довгий час жила у Прибалтиці, але «журавлиний клич» поманив додому. Другу фахову освіту Тамара Кальченко отримала в Тульчинському училищі культури, вже будучи «жінкою-ягідкою» (як в однойменній пісні «в 45 – баба ягодка опять»), та одразу взялася до створення вокально-пісенного колективу. Директор будинку культури буквально кожного місцевого випитувала: «чи сам уміє співає, а чи знає, хто гарно співає?». Старання не минули марно. Пані Тамара зуміла-таки зібрати у себе найкращі журавлівські голоси. Жодна з цих жінок не має відповідної вокальної освіти, але хіба це важливо, коли душа співає. Такий собі «вокальний вінегрет» складають: продавчині, ветлікар, кухар та місцеві пенсіонерки. У складі восьми учасниць колектив бере участь у сільських та районних розважальних заходах та концертах.

Вчать на журналістів

Журавлівська загальноосвітня школа має славу «ковальні кадрів» для засобів масової інформації. Керівництво школи, в особі її аксакала-директора Петра Штуля, який керує навчальним закладом вже більше сорока років, нахваляє випускників школи. Ті, мовляв, отримавши багаж знань, зуміли розпорядитися ним у дорослому самостійному житті та досягти успіху в обраній професії. Звісно, узагальнювати не беремося, але старанні випускники школи частіше виявлялися фахівцями в гуманітарній сфері. Тож, або матінка природа постаралася, або, в що хочеться вірити, – учителі навчального закладу.

Заступник директора з виховної роботи Юрій Монастирук розповів про заходи, спрямовані на патріотичне виховання молоді, які постійно відбуваються у школі.

- Щороку на Покрову на «Хуторі отамана» урочисто відбувається посвята першокласників у козачата. Дійство проходить зі смакуванням козацького кулешу, розвагами та змаганнями, - каже Юрій Монастирук. - Закінчивши молодшу школу, учнівська гвардія переходить до клубу «Родина» та бере активну участь у шкільному самоврядуванні. Окрім того, делегація від школи із закупленими на благодійні внески ліками декілька разів відвідувала поранених учасників АТО у Вінницькому госпіталі ветеранів війни. Наші діти надсилали вітальні та вдячні листи захисникам, а в подарунок отримали український прапор, який довгий час перебував у зоні військового конфлікту. Тепер цей стяг знаходиться на пам’ятній шкільній стінці, яка присвячена війні на Сході України.

В амбулаторії порядок

Якщо говорити про захисників, то й серед журавлівчан є гідні представники військової справи та екстреної медичної допомоги. Серед них - військовий лікар Віктор Бешта. За плечима чоловіка уже дві війни. Замолоду – Афганістан, у зрілому віці – Піски Донецької області.

- В АТО я був п’ять місяців. Тоді з Тульчинського району забрали тільки мене. Наша медична бригада працювала на позиціях та під мостом у Пісках. Вивозили з-під обстрілів поранених, важких перенаправляли до лікарень. Крім того, місцеве населення потребувало постійної медичної допомоги. Боятися чи «розкисати» не було коли, адже переді мною стояло завдання - рятувати людей, - згадує завідувач Журавлівської амбулаторії Віктор Бешта.

Як виявилося під час розмови, водій амбулаторії теж проходив службу в АТО. Руслан Овчарук потрапив під першу хвилю мобілізації. Рік відбув на війні. Служив зв’язківцем у найгарячіших точках – Дебальцевому та Артемівську. Каже, що на службу його збирали всім селом. Повністю забезпечили формою, продовольчим пайком та бронеспорядженням. Побратими - хто в чому, а він - у повній бойовій готовності. «Якщо буде треба, то знову піду», - переконаний Руслан Овчарук.

Гідна громадська позиція справжнього українця.

Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: