25 Квітня | 2017 | 16:22

Поет і запальні ромале

влаштували яскравий концерт для учнів та викладачів Вінницького вищого професійного училища №11.

Письменник та журналіст Микола Завальний розповів, що його доля з дитинства повязана з ромами, тобто циганами. Коли був малим, у рідному селі Крикливець Крижопільського району стояв табір, і Микола ходив туди гратися з циганськими дітьми, які були його друзями, вчили танцювати…

- Коли табір збирався відїжджати, я дуже сумував. А мої батьки переживали, що цигани мене вкрадуть, не дозволяли ходити до них. Та одного разу в нашу хату прийшла висока гарна циганка Марія (а моя мама звалася Марина) і каже: «Не думайте нічого поганого. Ми ніколи такого не зробимо. Просто наші діти дуже гарно граються». Потім сімя тієї Марії вирішила лишитися в нашому селі. Її чоловік Явтух був ковалем, майстром на всі руки. Невдовзі він захворів і помер, його дружина з дітьми була змушена виїхати з іншими циганами. Шкодувала за нашим селом, навіть зірвала зі своєї шиї хустку і кинула позаду себе на дорогу… А коваля Явтуха люди в селі ще довго памятали, прибирали його могилу і фарбували на ній хрест.

Пізніше, коли Микола Завальний вчився в залізничному училищі на Одещині й поїхав на свято у Придністровя, там йому стрілась красуня-циганка Маріанна (на молдавський манер - Маріора). Між молодими людьми спалахнуло кохання, вони зустрічалися і планували весілля, але хлопця призвали на флот, і їхні життєві шляхи розійшлися.

- Та раптом недавно, через півстоліття, бачу в Києві на вокзалі чорняву жінку, яка чомусь посміхається мені: «Колю, не впізнав? Це ж я - Маріора». Розпитали одне одного про життя. «То де ж ті вірші, - питає вона, - які ти мені обіцяв, коли ми зустрічались тоді у долині?» - «Є вірші!», - кажу. І от я зібрав їх у книжку, яку назвав «Перстень Маріанни». Бо ж вона колись подарувала мені перстень як згадку про кохання…

На цьому незвичайному концерті лунали ліричні вірші про кохання та колоритні гуморески, звучали пісні на слова Миколи Завального та циганські народні у виконанні Андрія і Наталі Сенченків - родинного ансамблю «Андо шатро». Поет розповідав про свої книги, про рідне Крижопілля, про захоплення садівництвом. А подружжя співаків - про нещодавній виступ на передовій перед захисниками України, також піснею Володимира Висоцького вшанували память колишніх випускників училища Віктора Долінського та Петра Коваленка, загиблих в АТО.

- Ми влаштували для наших учнів виховний захід, присвячений Всесвітньому дню книги та авторського права, - Завідувач бібліотекою Вінницького ВПУ №11 Галина Самойленко. - Книга повинна бути, незважаючи на сучасні технології та захоплення інформаційного простору Інтернетом. Діти приходять до читального залу, але, на жаль, бібліотеки не поповнюються належним чином. Тому ми запрошуємо авторів книг, творців, письменників-земляків, вони знайомлять зі своїм доробком, популяризують книгу, дарують нам свої збірки. Такі зустрічі влаштовуємо регулярно. В залі були діти, які здобувають професію секретаря, слюсаря, електромеханіка, оператора компютерного набору... Їм було цікаво. До того ж, сьогодні вдало поєднались поезія та пісня.

Детальніше - в наступному номері газети "Вінниччина". 

Автор: Юрій Сегеда
Розповісти друзям: