23 Серпня | 2017 | 09:02

Третя відпустка

- Не пущу! - Гнівно кричала Тетяна. - Я тебе не для держави народжувала! Де була держава, коли я на трьох роботах розривалася, щоб тебе прогодувати? Де вона була, коли ти хворів, а ліки за скажені гроші? Куди дивилася держава, коли ти на бюджет не вступив, бо хабара не дали? Твоя держава нам нічим не помагала, плювала на нас, а тепер борги вимагає!.. - Ну що ти говориш, ма, - Максим хапався за голову. - Твоя держава, моя держава… Вона, по-перше, наша. А, по-друге, люди воюють за мир, за щастя, не за державу. Ти ж хочеш, щоб нарешті був мир? Щоб уся ця чортівня скінчилася?..

- З тобою неможливо розмовляти, - ще більше сердилась Тетяна. - А ну, подзвоню Лесі, може, вона тебе врозумить. Ти взагалі їй сказав? Що в АТО збираєшся?..

З Лесею Максим зустрічався з дев’ятого класу. Тетяна інколи, напівжартома, називала дівчину невісточкою. Милувалася нею: така зграбна і толкова. А ще й сім’я - гріх нарікати: батько фермер, мати працює в сільраді, люди, яких поважають. Максимові вже 22, без роботи не сидить, міг би й одружуватися, а він натомість он що вигадав. Час, каже, і мені на фронт, раз війна триває досі. Совість, каже, мучить, що інші там, а я тут, біля маминої спідниці…

- То хай ідуть хоча би ті, хто армію відбув! - Намагалася переламати синову впертість Тетяна. - А з тебе який вояка? Виразку давно залікували? Фронт не санаторій, там дієт немає!

Леся, як не дивно, прийняла бік нареченого...

/Продовження історії - в паперовій версії газети

Автор: "Вінниччина"
Розповісти друзям: