3 Жовтня | 2017 | 13:00

Як чекістка отамана погубила

Про це розповідає повість Валерія Марценюка, презентована в обласній бібліотеці на засіданні науково-краєзнавчого клубу «Дослідник краю».

Валерій Марценюк родом з Тернопільщини, закінчив Інститут кібернетики в Києві, кандидат наук, тривалий час викладав у Вінницькому технічному університеті. Автор не лише наукових праць, а й детективів «Помста привида», «Пригоди земного духа» та історичний повістей. Свою свіжу повість - «Трагічна любов отамана Артема» - він презентував нещодавно в обласній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва.

Книжка розповідає про долю курінного отамана УНР Артема Онищука, уродженця с. Соколинці Тиврівського району, який був одним із провідників антибільшовицького визвольного руху на теренах нашого краю (тоді Брацлавщини) у 1920-1921 роках. До речі, раніше про постать цього видатного земляка писав у своїх спогадах батько пана Валерія Пантелій Марценюк, а син «розкопав» іще більше історичних фактів, висвітливши, зокрема, історію кохання (чи «звязку»?) між українським отаманом та російсько-більшовицькою чекісткою…

- Мій батько родом з села Колюхів Тиврівського району, у своїй книзі «Над Бугом-рікою» він описав отамана Артема з точки зору його визвольної діяльності 1920-21 років. Виявилось навіть, що Артем Онищук є нашим далеким родичем. Я вирішив ще раз розкрити тему - з достовірними історичними фактами та з долею художнього домислу. Бо навіть точна дата народження Артема невідома. Але достеменно відомо, що він не був «отпетым бандитом и уголовником», на відміну від, наприклад, Котовського, - розповів Валерій Марценюк, подякувавши за допомогу в підготовці книги колективу обласного державного архіву.

 А ще ті події описані в оповіданні Еріка Котляра «Конец бандитской вольницы», проте в ньому засуджуються українські патріоти і героїзуються чекісти. Зокрема, оповідається про уродженку Латвії (тоді Ліфляндської губернії) Ельзу Грундман - члена колегії Подільського губЧК, яка також служила в Московському ЧК, була комісаром загону реквізування (керувала так званою продрозкладкою - відбиранням продуктів і майна). Саме вона зіграла фатальну роль у долі отамана.

 Отже, з повісті Валерія Марценюка дізнаємося, як Артем Онищук став народним учителем, служив дяком (капеланом) в царській армії на румунському фронті, став офіцером і Георгіївським кавалером. Став курінним армії УНР, воював у загонах отаманів Волинця, Гальчевського, Лиха та Солтиса. Бої за його участі у 1920 р. відбувались під Гайсином, Ковалівкою Печерою. Потім змушений був із невеликим загоном перейти через Дністер на територію Румунії. Там приєднався до армії отамана Тютюнника і знову вирішив повернутися в рідний край, аби виборювати його волю.

У червні 1921-го при переправі через Дністер отаман Артем був уперше заарештований більшовиками і доправлений до Вінниці. Тут його «обробили» і нібито переконали співпрацювати з радянською владою. Артем їде на перемовини до інших отаманів переконувати їх припинити боротьбу і погодитись на амністію. З ним у ролі нареченої їде чекістка Ельза, яка зваблює отамана. Згодом виявляється, що він веде подвійну гру і продовжує підтримувати звязки з пелюрівським підпільним штабом. Отаман втікає, Ельза їде продовжувати службу в Харкові.

Почався новий етап повстанської діяльності у Брацлавському повіті. Отамана Артема помічають на чолі загону з двома кулеметами коло села Канава (нині Тиврівського району). Він нищив окупантів, відбирав реквізоване добро і знову роздавав його селянам, звільняв на нетривалий час населені пункти, влаштовував напади на Вороновицький цукрозавод. Тиврів, Шпиків, Шендерів, Тростянець, Дзвониха, Онитківці, Сільниця, Петрашівка, Печера, Потуш - такими координатами позначена діяльність Артемового загону. У серпні 1921 р. об’єднався з отаманами на псевдо Лихо та Вогонь, вкінці літа вів бої в районі сіл Оляниця, Кирнасівка, Демківка та Ілляшівка з частинами 24-ї червоної дивізії… Проте сили були нерівними, УНР фактично зазнала поразки.

У цей час отаман отримує листа від Ельзи, в якому вона знову переконує його прибути до Вінниці на переговори до губЧК. Фінал очікуваний - 21 грудня Артем із двома козаками з’явився у Вінниці і заявив про припинення боротьби, а невдовзі був розстріляний «за бандитизм». До речі, за 10 років у Москві 39-річна діячка ВЧК-ГПУ Ельза Грундман скоїла самогубство «за незясованих обставин»…

Детальніше - в наступному номері газети "Вінниччина".

Автор: Юрій Сегеда
Розповісти друзям: