30 Січня | 2018 | 10:10

Хрестик з чотирма камінчиками

Оксані він дістався від прабабці Неоніли. Та померла, коли Оксана була геть мала, та перед смертю встигла наказати: хрестик з камінцями має перейти до неї, улюбленої правнучки.
Довгий час Оксана не цікавилась прикрасою - хрестик лежав у бабусі в серванті, на дні скриньки, оздобленої мушлями. Коли ж Оксана закінчила школу, бабуся Майя передала хрестик їй. Розказала, що це їх сімейна реліквія - мовляв, хрестик прабабусі Неонілі подарував її старший брат Павло, розстріляний перед війною. Павло хоч і був червоним командиром, який отримав кілька орденів, та радянська влада не пробачила йому «буржуйського» походження. Хоч яке воно буржуйське - батько Неоніли та Павла був начальником невеличкої поштової станції… Отак хрестик перемістися з дерев’яної коробки, привезеної з Криму, в скриньку, де Оксана берегла свої дівочі «скарби» - ланцюжок, подарований мамою, браслетку від тата. Але, на відміну від ланцюжка і браслета, хрестик вона не носила. Не вдягала, бо він не пасував до жодного вбрання. Тендітний, з чотирма прозорими, наче росини, камінчиками, хрестик або губився на тлі одягу, або контрастував із ним. - Це тому, що він натільний, - пояснила Оксані бабуся. - Його носять не для краси, хрестик має бути під одягом. Під одягом? Для чого? Дивувалася Оксана, а бабуся зітхала у відповідь: - Нехристь ти у мене. Не дозволив твій тато тебе похрестити, от і не знаєш, як поводитись…

Хрещення Оксана прийняла сама. Було це тоді, коли вона, вже заміжня, народила першу доньку. Хрестили Марійку - хрестилася й Оксана. Срібний, з чотирма прозорими камінчиками хрестик залишив нарешті шкатулку.

Одного разу, вдягаючись на роботу, Оксана помітила: нижній камінець став каламутним. «Отакої, - посмутнішала вона, - а бабуся казала, що це діаманти». Оксана ретельно витерла хрестик, та нічого не змінилося. Один камінець все одно не блищав. Мабуть, скельце, яке стільки років вважалося алмазом, зіпсувалося від часу.

Зіпсувався разом з ним і настрій: за сніданком з рук Оксани випала й розбилась чашка. Ну наче хто штовхнув під лікоть…

А вдень, на роботі, Оксані на голову звалилася полиця, яка багато років міцно та надійно трималась на стіні. Добре, що на ній нічого не лежало…

- Мамо, мамо, - розплакалась вночі молодша, 5-річна Даринка. - Отам у кутку щось сіре, волохате! Дивиться на мене!..

Довелося довго заспокоювати, що сіре й волохате просто наснилося… На ранок в Оксани боліла голова, тож нема чого дивуватися, що вона, роздратована й млява, випустила з рук тепер уже цукорницю…

Через кілька днів Оксана помітила: ще один камінчик натільного хрестика став майже сірий. Вона спробувала почистити його зубною щіткою… Потім потримала, як радив інтернет, у розчині солі… Затим помила з пральним порошком… Але камінчик залишився брудним.

У житті тим часом продовжувалася «смуга перешкод». Щодня Оксана то падала зі сходів, то ламала підбори, то забивала коліна й лікті, то губила ключі, які тільки-но, здається, тримала в руках. Діти скаржилися, що вночі їх будить «сірий бабай», а в Сергія, чоловіка, тривав на роботі аврал: він підміняв то одного напарника, то іншого, не маючи спочинку поміж змінами...

 

/Історія повністю - в паперовій версії газети

 
Автор: Інна Медведєва
Розповісти друзям: