7 Лютого | 2018 | 16:17

Та, що малює нитками

Зростаючи на багатих природною красою краєвидах Мурованих Куриловець Ірина Олонічева з дитинства звикла помічати і милуватися прихованими, а часом і недосяжними для звичайного людського зору дрібницями, якими щодень наповнюється наш простір, та лиш обрані здатні розгледіти в ньому безмежний всесвіт, що надихає та буквально благає творити. Пішла «в нагрузку». Майбутня дизайнерка, фотограф, скульптор, майстриня з ручної вишивки екстракласу Ірина Олонічева народилася у Львові. У родині чекали на синочка, адже вже мали одну доньку. І для всіх виявилося неабиякою несподіванкою, що за хлопчиком «заховалася» ще й дівчинка. Старша дитина була не в захваті від такого повороту долі, але батько запевняв сміючись: «Ми й самі не очікували, нам цю малючку дали в нагрузку до братика». З часом всі заспокоїлися і змирилися, а старша сестра згодом стала вірним і надійним другом на усе життя. - Мій батько був першим секретарем району, - пригадує своє дитинство пані Ірина. - Саме він навчив мене малювати та вишивати. Пам'ятаю, як під час літніх канікул разом з братом і сестрою вмощувалися на задньому сидінні татового авто і на цілісінький день могли поїхати у поля, спостерігаючи за тим, як працюють люди, як змінюються краєвиди, слухаючи батькові оповідки про диких тварин і рідкісні рослини. Добре, що я мала можливість рости у час без комп’ютерів та телевізорів. Тоді справжню радість і задоволення приносило спілкування не з технікою, а з реальними людьми та природою. Від вчителювання до вишивання. Художньої освіти пані Ірина не здобула, хоч й дуже цього хотіла. На той час у селі просто не було такої можливості. Поза тим, родина майстрині була дуже творчою. Усі діти досконало володіли грою на музичних інструментах: старша сестра на скрипці, брат на баяні, а найменша Іринка опанувала фортепіано. Жодна поїздка на батьковому бобику не обходилася без маминої пісні, яку з охотою підхоплювала решта родини. Дизайнера каже, що в дитинстві мала свій журнал мод, такий собі каталог власно розроблених модельних ескізів. Однак, завжди тяжіючи до творчої професії, для навчання обрала таки педагогічний вуз. На фахом вчителя хімії-біології жінка пропрацювала лише два роки і дуже швидко зрозуміла, що помилилася. Втім, знання, отримані під час навчання, Ірина Олонічева й донині вдало інтерпретує у фотодизайні, а сьогодні подумує перенести набутий досвід й у вишивальну справу. Залишивши школу та маючи двох маленьких доньок, жінка з головою поринула у виховну творчість. Каже, що навіть у цій нелегкій справі досягла відчутного успіху. Старша з дівчат, Марія, професійно займається дизайном, заміжня за американцем, вже три роки проживає в США. Менша, Дарина, має літературний талант, пише вірші та виступає головною моделлю для дефіле та фотосесій матусиних витворів мистецтва. Фотограф, скульптор, лялькар. За часів радянського дефіциту Ірина Олонічева з доньками вважалися найбільшими модницями. А все завдяки ручній вишивці та декоративному оздобленню власно розроблених та відшитих комплектів одягу. Захоплення жінки стало ключовим у виборі подальшого працевлаштування. Спочатку майстриня «набивала» руку вишиваючи скатерки, серветки та постільну білизну. Працювала на приватному підприємстві, а вироби її ручної роботи експортувалися у близьке зарубіжжя, де користувалися шаленою популярністю. Насичений робочий графік поєднувала з постійним пошуком нових захоплень, зокрема фотографією, скульптурою та навіть тренерством у фітнесі. Пані Ірина є членом спілки фотографів України, її авторські роботи у вигляді мікрокосмосу могли споглядати усі бажаючі на фотовиставці під час проведення «Євро 2012». Там же ж вона проводила майстер-класи зі змішування різних за кольором та консистенцією рідин, а бульбашки, що при цьому утворювалися, виконували у її постановках роль космічних планет. Мікрозйомка такого видовища здивувала навіть тодішнього народного депутата Олександра Омельченка, який навідався на виставку, та викликала фурор в уяві глядачів експозиції. Не меншу цікавість для Ірини Олонічевої складали металева скульптура, авторська лялька та заняття фітнесом, з поїздками на міжнародні змагання. - Через те, що чоловік підтримував і допомагав в усіх моїх починаннях, я, власне, й змогла зосередитися на улюбленій справі, - каже з вдячністю пані Ірина. - Мій чоловік за освітою математик, а нині займається бізнесом і мріє та докладає максимум зусиль, аби побити світовий рекорд з армреслінгу. Він завжди цікавився моїми хобі та творчістю, і це зближувало нас, даючи постійні теми для довгих цікавих бесід. «Квітка», намальована нитками. Одного дня Олонічева не змогла втримати у руках улюблений фотоапарат. Довгі пошуки причин привели хвору аж до Ізраїлю, де їй допомогли справитися зі стрімко прогресуючим захворюванням суглобів. Сьогодні жінка проходить тривалий процес реабілітації, каже, що не може дозволити собі далекі поїздки та значні фізичні навантаження. Саме хвороба на деякий час забрала у неї фотоапарат і знову вклала до рук олівець, а згодом голку. Але творити лише для себе та доньок пані Ірині було вже замало. Так утворилася майстерня ексклюзивних виробів ручної роботи «Квітка». Іншої назви й бути не могло, адже на початку діяльності серед замовлень дійсно переважали елементи флори, згодом підключилася й фауна, яка зараз стрімко набирає коло своїх шанувальників. В майстерні працюють із бавовною, батистом, льоном, органзою, обираючи лише натуральні тканини, які оздоблюють багатою ручною вишивкою. Костюми, сорочки, блузи, плаття від Олонічевої можна придбати виключно через Інтернет-магазин. Як не парадоксально, але у Вінниці про «Квітку» знають лише палкі шанувальники ручної вишивки. Клієнтки майстрині розкидані по всьому світу. Замовлення надходять зі Сполучених Штатів, Австралії, Канади, Нової Зеландії та навіть Японії. Китайські постачальники теж висловлювали бажання налагодити ділові контакти, але незнання мови, зокрема китайської, поставило свої бар’єри у подальших переговорах. Дизайнерка вже чотири роки поспіль бере участь у Вінницьких сезонах моди. Каже, що, враховуючи складність «Квіткових» виробів та час, потрібний для їхнього вишивання, показати дві повноцінні колекції на рік стає досить проблематично. Тож вона зосередилася на категорії весняно-літніх виробів і щороку заявляє про себе на фен-подіумі, збираючи нових фанатів та гучні овації залу. - Просто пошити одяг мені не цікаво, я хочу створити шедевр, який викличе вибух емоцій, а його власницю ще довго проводжатимуть захопливими й заздрісними поглядами, - розповідає власниця «Квітки». - Особисто роблю лише перше замовлення, а бажані повтори, які замовляють клієнти, довіряю відтворювати своїм помічницям, а їх у мене понад 20. Якось зіштовхнулася з проблемою відсутності кваліфікованих майстринь вишивки, і відтоді періодично влаштовую безкоштовні навчальні курси, а найкращим з дівчат пропоную високооплачувану роботу. Життєве кредо дизайнерки: навчатися і пізнавати нове. Своїм прикладом вона підкреслює, що навіть проблеми зі здоров’ям не мають стати на заваді здійсненню ваших найзаповітніших мрій. У новому році Ірина Олонічева планує розширення «Квіткового» штату. Каже, що замовлень багато, і їхня кількість зростає з кожним роком (деякі клієнти готові навіть місяць чекати у черзі, аби тільки отримати бажаний лук). Тож, аби справлятися з попитом, потрібно забезпечити достатню пропозицію. З нагоди новорічних та різдвяних свят творча майстерня «Квітка» вітає всіх читачів «Вінниччини» та бажає залишити у старому році всі образи, не пам’ятати лихого, а в новому – рости професійно і духовно. Краще випробувати усі можливості, аніж потім жалкувати за втраченим шансом. Життя, на переконання пані Ірини, дуже цікаве, але яким воно буде у підсумку, залежить виключно від самої людини.
Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: