28 Лютого | 2018 | 17:04

Опис Поділля - повніший і давніший

Яким був наш край 220 років тому? Про це розповідає нове історичне видання, що вийшло друком у рамках обласної книговидавничої програми. Про книгу «Топографічний опис Подільської губернії 1799 р.» спілкуємося з її упорядником - директором державного архіву Вінницької області професором Юрієм Легуном.

- До яких джерел звертається наш земляк-краєзнавець, вчитель історії, студент, коли починає досліджувати історію свого краю? Він, для початку, йде в бібліотеку, дивиться географічний словник - багатотомне польське видання, де перелічені наші населені пункти. Також може переглянути серію «Історичні джерела» («Źródła dziejowe»), а ще 9-й випуск праць єпархіального товариства, укладений Юхимом Сіцинським - «Приходы и церкви Подольской епархии». Тепер додалась книга Вікторії Колесник «Відомі поляки в історії Вінниччини»…

Такі довідкові видання - основа для будь-якого дослідження.Але проблема в тому, - каже Юрій Легун, - що збірник Сіцинського складений вкінці ХІХ ст., тобто це досить пізнє джерело, а ранішого не було. Виявляється, воно є, про нього знали деякі дослідники. Це топографічний опис, укладений наприкінці XVII -на початку XIX ст.

- Хто його укладав і навіщо?

- За другим поділом Польщі ми (Поділля) перейшли зі складу Речі Посполитої, яка припинила своє існування, до складу Російської імперії. І нові господарі, звичайно, захотіли розібратись, що вони «підгребли під себе», зробити інвентаризацію. І в 1795 р. роблять перепис населення (6-а ревізія), а трохи пізніше - топографічний опис Подільської губернії. Аналізують всі її населені пункти з демографічної, економічної, соціальної, природничої точок зору. Ґрунти, винокурні, річки, ліси, скільки людей якої національності мешкає... Це описовий документ, матеріали до нього збирали повітові землеміри, а укладав губернський землемір Карл Екстер (німець за національністю).

- Де ви знайшли ці матеріали і як довго їх опрацьовували?

- До нас дійшли кілька екземплярів цього опису. Чистовий остаточний варіант зберігається в Російському державному історичному архіві в Петербурзі, він стосується трьох тодішніх повітів - Вінницького, Брацлавського і Ямпільського, називається «Часть третья». Отже, були інші частини, наразі вони не знайдені. Я звертався до російських колег ще до війни - не знайшли. Можливо, десь є в інших архівах… Крім того, є два чорнових варіанти, які зберігаються в архіві у Хмельницькому. Вони стосуються різних повітів, але там немає двох - Ямпільського і Гайсинського. Та оскільки Ямпільський є в чистовому, то він у книзі описаний. Гайсинський повіт, на жаль, залишається без опису. Натомість деякі описані і в чистовику, і в чернетках - Брацлавський, Вінницький, Літинський. Це дозволяє звести кілька джерел до єдиного цілого. У мене ця ідея виникла років 10 тому, коли я в архіві Камянця-Подільського наштовхнувся на ці описи. Вони мають досить застрашливий вигляд - великий обсяг, не дуже хороший стан... Але прийшло розуміння, що цю роботу треба зробити.

Отже, до цієї книги, обсягом майже 400 сторінок, увійшли описи Вінницького, Ямпільського і Брацлавського повітів, укладені Юрієм Легуном на основі фотокопії петербурзького примірника, яка зберігається в Києві, та на основі чернеток.

- Це компіляція тексту, я спеціально робив деякі частини курсивом, щоб показати, що з чернетки, а що з чистовика, - продовжує Юрій Вікторович. - Намагався максимально зберегти особливості тексту, з ятями і титлами. Робота тривала кілька років. З російської не перекладали, бо є багато термінів канцелярної мови, які перекласти дуже важко. Скажімо, «ревизские сказки» - це не казки, а списки населення, укладені за результатами перепису. «Просотолочные ступы» - теж одним словом не перекладеш. З іншого боку, в тексті чимало цікавих українізмів, які відображають місцеву мову. Наприклад, у чернетках писалося «майстер», а в чистовику вже «мастер»… Кнага містить вступ і підсторінкові коментарі українською. Джерело надзвичайно цікаве, багато хто вже знайшов інформацію про свої населені пункти. Крім того, тут є картографічні матеріали, вперше публікується карта, яку я знайшов колись у Москві в Архіві давніх актів. Це карта 1825 р. на 16 аркушах, укладена військовими в Тульчині, в ній описано чимало прилеглих сіл.

Поки спілкуємося з упорядником, гортаю «Топографічний опис…» і знаходжу цікавинки майже на кожній сторінці. Скажімо, населення містечка Тульчин: більшість українці, є поляки, євреї, німці, також французів - два двори, 6 чоловіків і 5 жінок; циганів - 5 чоловіків, 2 жінки, без дворів; греків четверо, також без дворів…

За словами Юрія Легуна, це видання (а є надія, що «далі буде» - про інші райони) стане у пригоді всім, хто цікавиться історією рідного краю.

Детальніше - в газеті "Вінниччина" за 28 лютого 2018 р.

Автор: Юрій Сегеда
Розповісти друзям: