28 Лютого | 2018 | 17:23

Як у Франції дітей лікують?

Свого часу вінничанка Христина вийшла заміж та перебралася жити до столиці, а звідти подружжя, зважаючи на чоловікову роботу, переїхало до Франції, де й мешкає вже майже 3 роки. - Асоль народилася в Києві, і коли їй було трохи більше півтора рочки, обставини змусили нас змінити країну проживання, - почала розповідь Христина. - В Україні донька вважалася дитиною, яка часто хворіє. Щомісяця нас навідувало ГРВІ, і вірус ходив по колу, поки «не переколотить» усіма. При цьому я, як зразкова матуся, до лікування свого чада підходила дуже відповідально: виклик лікаря, погодинне прийняття ліків, домашній режим до повного одужання. Але тут, у Франції, мого фанатизму ніхто б не зрозумів. Якщо придивитися до дітей, які живуть у Парижі, то практично кожен чхає, покашлює, пускає соплі. При цьому усі бадьорі, веселі, граються на майданчику, ходять у гості, в басейн, на гімнастику, в школу і дитячий садок. Тобто активно контактують з іншими дітьми, начебто вони абсолютно здорові. І взагалі, на такого роду погіршення здоров'я тут ніхто не звертає увагу. А в щоденному побуті такі «недужки» називають «маленька нежить», «отитик», «температурка» і так далі. Якщо ж дитина з якоїсь причини виглядає млявою (варіант норми у Франції - привести дитину до дитячого закладу з температурою), то всі говорять, що вона просто «втомилася». Христина каже, що коли вперше привела доньку до лікаря, то на скарги висока температура, кашель, закладений ніс, отримала призначення: промивання носа морською водою і жарознижувальний сироп. І все! На її: «Але ж лікарю, їй так погано!», отримала настанову розслабитися, та запевняння, що через 5 днів усе мине. - Іду від нього і думаю, що, напевно, тут якась інша особлива морська вода, яка швидко і ефективно лікує ніс. У підсумку виявився звичайний соляний розчин, який і ніс до пуття не пробиває... Але дитина і справді незабаром одужала, - дивується жінка. - На перших порах, відвідуючи місцеві медзаклади, я перебувала в шоці. Приходиш до лікаря з хворою дитиною, а він ніякого особливо лікування не призначає. Знімають симптоматику й тільки. Дзвониш в швидку, коли дитина «горить», а на іншому кінці дроту кажуть: «Роздягніть, обітріть теплою водою, бо швидка на такі виклики не приїздить». Вважається, що температуру, якщо вона тримається не більше трьох днів, батьки в змозі збити самостійно в домашніх умовах. - Приїжджаєш в госпіталь із зневодненою дитиною після 3-х днів сильної блювоти, проносу, температури, а там призначають пити водно-сольовий розчин і відправляють додому, - розповідає Христина. - Зате з вами обов’язково попрацює психолог із заспокійливою бесідою. У лікарню ніхто вас не покладе, і не просіться. У Франції досить спокійно ставляться до вірусів і різного роду інфекцій. «Маленький ринофарингит» - це звичайне повсякденне явище, і якщо дитина бадьора і весела, то може ходити в школу й відвідувати секції. Лікування від ГРВІ як такого не існує, противірусних препаратів (наприклад, на основі інтерферону) у Франції не застосовують, судинозвужувальні краплі в продажу зовсім заборонені. Якщо ж дитині все гірше і гірше - призначають антибіотики. З власного досвіду українка стверджує, що французькі лікарі приходять на виклик батьків здебільшого для того, аби заспокоїти, що з їхньою дитиною все в порядку. Роль лікаря: вселити впевненість батькам і навчити, як діяти самостійно в тій чи іншій ситуації. Аптеки у Франції - в основному для того, щоб видавати ліки за рецептами. Якщо ж вирішив лікуватися сам, то до твого розпорядженням, лише морська вода для носа, жарознижуючі та гомеопатія. - Французька мама або тато ніколи не сперечатимуться з лікарем щодо лікування дитини і повністю виконуватимуть його розпорядження, - констатує Христина. – Тут діти, практично з народження, сплять у власній кімнаті. За українськими мірками вони одягнені «слабо». Побачити дітей взимку без шапки, в туфельках, тонких штанях без колгот при температурі трохи вище нуля тут вважається нормою. Тут мами над дітьми не трясуться, не поправляють постійно шарфики і не накидають в разі вітру капюшончики курточок. Поживши тут, я сама стала одягати дітей більш прохолодно. Іноді місцеві матусі жартома називають мене «мамою-квочкою», тож намагаюся бути адекватною й віднайти «золоту середину» у догляді та лікуванні дорогенького чада.
Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: