29 Березня | 2018 | 09:51

Відлуння Іловайська

Бійця-добровольця Андрія Щербину, якого понад 3,5 роки вважали безвісти пропалим, перепоховали вдома, у Гайсині

В травні йому виповнилося б 44, коли б не війна. Доброволець, розвідник батальйону «Донбас», сміливець з добрим серцем та позивним «Портос», пройшов із побратимами Попасну, Лисичанськ, Курахове, Мар’янівку… Усі тоді гарячі точки. Й лише Іловайськ став для гайсинчанина місцем не тільки мужності, а й загибелі.

Понад три роки родина Андрія нічого про нього не знала. Та жила сподіваннями, що десь він є, може, втратив пам’ять чи потрапив у полон і з часом знайдеться, повернеться. Цього дуже хотіла дружина героя Ірина, яка змушена була одна, без допомоги держави (пропав, казали їй, але ж не загинув) піднімати двох дітей.

Тим часом на безіменній могилі в передмісті Дніпра, де лежав Андрій Щербина, не один раз зацвіли, опали й знов зацвіли квіти... Й лише нещодавно, завдяки експертизі ДНК, вдалося встановити, що останки невідомого бійця – і є гайсинчанин Андрій Щербина.

- Він пішов захищати Україну ще тоді, коли не було мобілізації, за покликом серця, - сказав про Андрія голова Гайсинської РДА Владислав Уткін під час жалобного мітингу. Друзі, товариші-військові розповідали про загиблого, намагаючись повернути його до життя бодай словами. Згадували, що народився він на Луганщині, а в Гайсин переїхав у 2006 році, бо звідси родом його дружина Іра. Розказували, Андрій обожнював своїх доньок Аліну й Діанку, часто приходив до школи, на вечори та ранки. Що він умів робити все по господарству, розбирався в техніці, непогано боксував (спортивний розряд отримав ще в юності), завжди відгукувався на прохання сусідів про допомогу… Немає сумніву, що Андрія Щербину, як багатьох інших українців, холоднокровно, всупереч домовленостям та обіцянкам, розстріляли, коли він покидав іловайський «котел».

У похованні Андрія взяли участь не тільки його родичі, друзі й побратими, не тільки керівництво району, а й багато-багато звичайних мешканців містечка. Довгою вервечкою, з квітами й лампадками, йшли за труною люди. Похмуре небо та колючий березневий вітер не завадили віддати останню шану чоловікові, який пішов заради нас на смерть.

 
Автор: "Вінниччина"
Розповісти друзям: