15 Травня | 2018 | 09:39

Що посієш…

Як же вона заздрила подругам… Тим, чиї батьки вважалися в селі порядними людьми. А вона соромилась своєї сім’ї, та, в першу чергу, батька. Татом цю людину називати не хотілося: він влаштовував скандали на рівному місці, ображав і міг вдарити маму, відверто зраджував її. Село було в курсі, що Микола Кривий щовечора ходить до Лідки, чоловік якої десь на заробітках.

Таня часто ловила на собі то просто цікаві, то співчутливі, а то й насмішкуваті погляди. Хоч на вулиці не показуйся і й до школи не ходи… А якось Вітька, якому вона не дала списати самостійну з геометрії, голосно сказав: «ти навіть батькові своєму не потрібна!».

Чому мати терпить його вибрики, чому не покине? З уривків Таня чула: мати вважає, що мусить терпіти. Мовляв, куди вона піде з дітьми-підлітками, донькою і меншим сином. «Була б у мене хоч якась рідня, - зітхала Катерина, - я б до них з дітьми прихилилася. А так… Доводиться терпіти».

Той день Таня пам’ятає добре. Разом з мамою вони зайшли до магазину. Зайшли, й одразу зрозуміли: люди, яких у крамниці багато, розмовляють про них. Бо всі, немов за сигналом, раптово замовкли...

 

Історія повністю - у паперовій версії газети

 
Автор: Інна Медведєва
Розповісти друзям: