12 Липня | 2018 | 09:50

«Заповідаю вам любов…»

Героя, якому ця книга присвячена, представляти не потрібно. Але видання, котре ви бачите на фото, – не тільки про письменника, публіциста й журналіста, багаторічного автора «Вінниччини» Івана Волошенюка. Книга, якщо коротко, про Любов. Любов у всіх відомих, ідеальних вимірах – до людини, дітей, України, природи… Це книга про Щастя, якого так усім бракує, про те, якою досконалою може бути сучасна українська родина.

Читачі знають Івана Волошенюка, на жаль, уже покійного, як автора пронизливих, глибоко психологічних нарисів. Зазвичай письменників такого рівня називають інженерами людських душ. Наш колега душі «відкривав» - він мав гіпертрофований талант знаходити унікальних людей, помножений на хист оповідача.

В книзі, яка оце вийшла (упорядник – поет і прозаїк Володимир Рабенчук), містяться спогади рідних, друзів та колег Івана Волошенюка, а також витяг із його щоденника й кілька останніх публікацій. Нехай пробачать мене автори збірки, люди відомі й дуже шановані, та найцікавіше в ній – перша, «сімейна» частина. Спогади дружини письменника, Галини Леонтіївни Волошенюк читаються так, як п’ється у спеку холодна вода. Одним ковтком, без відриву. Вони сприймаються із захватом, заздрістю та легкою недовірою: невже таке буває у житті? Невже можливо, щоби людина, наділена могутнім письменницьким даром, була так само обдарована в любові, в дружбі, в педагогіці й навіть у господарстві, у хатній роботі?

Можливо, твердять люди, які знали Івана Степановича найкраще, зблизька. Недарма дружина пам’ятає до дрібниць і першу з ним зустріч, і перші розмови. Він досі для неї – єдиний, коханий… Виявляється, Іван Волошенюк грав на мандоліні, знав і співав старовинні козацькі марші, вирізьблював з дерева, сам побудував і оздобив будинок… Вже не кажучи про справи садово-городні, до яких мав і вроджену, селянську Божу іскру, й диплом агронома.

Окреме відкриття – Волошенюк на кухні. До речі, родині письменника варто подумати про видавництво ще й такої книжки, про Івана Волошенюка - кулінара. Думаю, багато хто захотів би мати у домашній бібліотеці збірничок його фірмових рецептів, хоча б отого, про який згадує донька, «часничкового супу».

Читаєш – і мліє душа. Бо, виявляється, вічне кохання, такі ж, до останку, повага й підтримка, цілковите взаємне розуміння, повна довіра між усіма, без винятку, членами сім’ї існують не лише у мелодрамах. Доньки Івана Степановича, його онучки відкривають нові, такі шляхетні грані його особистості, такі вершини мудрості, що залишається зітхати і констатувати: якби кожна родина мала такого чоловіка і батька, такого главу, яким був Іван Волошенюк… То все б у нас, в Україні, складалося інакше, набагато вдаліше, адже, як не крути, щастя держави – це сума щасть усіх сімей.

 
Автор: Інна Медведєва
Розповісти друзям: