2 Серпня | 2018 | 10:25

«Персики – надзвичайно ніжні фрукти, але ми їм даємо раду…»

Двадцять п’ять років має водійського стажу Микола Іванов із села Шевченково Барського району. Заробив він його у тодішньому радгоспі «Більшовик» і реформованому господарстві СВАТ «Вінниччина». Далі настав розвал. Землі розпаювали, майно роздали, щоправда, за копійки. Нажилися на ньому не місцеві люди, а ті «зальотні», хто дорвався до «глибокого корита» чужого добра. А от Миколі Іванову нічого не дісталося, бо, не знаючи, поспішив і розрахувався за кілька місяців до масового дерибану. Викинули з «обойми» розпаювання і його дружину Лідію, яка трудилася у соціальній сфері села. – Проти несправедливості ми не хотіли бунтувати, змирилися з тим, що сталося, але не здалися на милість обставинам, – розповідає Микола Миколайович. – Почали з того, що посадили сад на шістдесяти сотках городу, який колись переписала на мене прабабка Ганна. Він знаходиться на окраїні села, біля урочища Кліщовина. Поряд із сортами Айдаред, Муцу і Голден заклали на свій страх і ризик два ряди персиків. Саджанці тоді дорогими були, так що переживань вистачало…

Теперішнє Шевченково не порівняти з тим, яке було ще кілька десятків років тому. У тодішньому Копайгородському районі тут вирощували тютюн, і село відносилося до категорії найбідніших. Оживилася громада після того, як приєднали його до плодово-ягідного радгоспу «Більшовик». На відділенні сформували дві бригади, які займалися закладкою нових садів, доглядом за ними і збором урожаю.

– Зараз уже третє покоління моїх земляків «ходить» у садоводах, щоправда, вирощує продукцію на своїх земельних наділах. Мені ж  випало спеціалізуватися на персиках. Колись ми вважали їх екзотикою і навіть гадки не мали, що вони можуть плодоносити в наших краях. Це дуже корисний для організму людини фрукт. Разом з тим він має свої особливості і потребує багато праці – від обрізування дерев і до самої реалізації плодів…

Через дорогу від свого обійстя Іванови купили нещодавно стару хату і взялися впорядковувати біля неї земельну ділянку, яка вкрилася самосіями ясенів, акації, шипшини, бузини та різними іншими дикими кущами. Цілий рік виробляли вони грунт, корчуючи зарості, а коли прийшла пора визначатися з насадженнями, то двох виборів не було – віддали перевагу персикам. Тепер тут – гарний сад на сорока п’яти сотих землі, що увійшов уже в стадію активного плодоношення.

– На відміну від інших фруктових дерев, персики родять щорічно, але якщо не сильно пошкоджені морозами, з правильно сформованою кроною та врятовані від переповнення плодами. Щоб бути з урожаєм, нам доводиться, в прямому значенні виразу, самим регулювати їх кількість на дереві. Навесні, коли з’являються маленькі, як ніготь, плоди, їх треба проріджувати, залишаючи один від одного на відстані не менше десяти сантиметрів. Часом буває, що з дерева зриваємо по кілька сотень таких «зайвих» закладень, а те, що далі росте, має складати не менше вісімдесяти кілограмів врожаю...

 

/Текст повністю - в газеті "Вінниччина"

Автор: Віктор Зеленюк
Розповісти друзям: