7 Серпня | 2018 | 14:19

Фанати своєї справи

Події на Донбасі наочно продемонстрували хибність попередньої державної політики щодо скорочення чисельності українського війська. Тож з початком війни ситуацію необхідно було негайно виправляти, а чисельність Збройних Сил - збільшувати в екстремально стислі терміни. Робити це в умовах ведення бойових дій виявилося значно складніше, ніж у мирний час, але у підсумку в структурі всіх видів Збройних сил України з’явилися нові штатні бойові одиниці, які тепер по праву вважаються «народженими війною».

 

Під Гущинцями, що в Калинівському районі, в приміщеннях запасного ракетного пункту, який використовувався ще радянськими військами, нині знаходиться місце постійної дислокації однієї з військових частин. Тут проходять службу контрактники окремого розвідувального батальйону оперативного командування «Південь», який сформований переважно з числа добровольців. Ця військова частина пройшла бойовий шлях дорогами Донбасу, визволяючи наші населені пункти від окупантів та міцно тримаючи оборону рубежів України на маріупольському напрямку.

В її складі несуть службу воїни з мужніми та безстрашними серцями, в активі яких «найгарячіші точки» буремної Донеччини. Вони визволяли від бойовиків Широкине, Павлопіль, Пищевик, Водяне, раділи успіхам і перемогам та зазнавали пекучого болю від втрат побратимів.

Воїни цього розвідбатальйону й сьогодні продовжують виконувати завдання з патрулювання ділянок фронту, блокування проходів ДРГ бойовиків та розмінування територій. Чесні, відважні, люблячі свою країну люди родом з Донеччини та Луганщини, Центральної та Західної України, з її Сходу та Півдня, але в лиху для Вітчизни годину їх об’єднала одна важлива мета - захист рідної землі від проросійських найманців.

Рік часу під мирним небом - невеликий термін, на війні ж ці грані стираються та здаються вічністю. Жити в наметах, бліндажах і окопах, воювати та чути вибухи снарядів і при цьому не схибити та з честю витримати важкі моральні й фізичні випробування - з гідністю вдалося особовому складу окремого розвідбату, десятки воїнів якого були нагороджені орденами й медалями за виконання службового обов’язку під час проведення операцій на лінії зіткнення та в глибинному тилу противника. Окрім того, ці мужні розвідники в числі перших увійшли до Широкиного та приступили до виконання завдання з розмінування території, яку по собі залишили бойовики.

Загалом їх робота апріорі не афішується, адже це секретна розвідслужба. Тож ми не вдаватимемося до висвітлення особистих даних військових розвідників, не друкуватимемо фото, лише зазначимо, що тут залишилися служити лише свідомі та патріотично налаштовані хлопці, матеріальна складова для яких за шкалою життєвих пріоритетів посідає далеко не перше місце.

Замполіт з позивним «Смайл» запевняє, що всіх хлопців у військовій частині об’єднує бажання довести почату війною справу до логічного завершення на користь України, та зазначає, що слабодухі та меркантильні тут не приживаються і всі, без виключення, - фанати своєї справи.

У військовій частині немає пригніченої обстановки, всі несуть службу на позитиві.

Для прикладу, 28-річний Олександр з Хмельницького ще до війни здобув мирну професію, яка пророкувала йому успішну кар’єру в адміністративному менеджменті. Юнак, тримаючись активної громадянської позиції, пішов на Майдан, де разом з друзями-однодумцями пройнявся ідеєю вільної від клану Януковича України, а коли справа дійшла до антитерористичної операції - одним з перших записався до Збройних сил України. Олександру з дитячих років подобалася військова справа, тому й адаптація на службі пройшла безболісно. До всіх перипетій він був морально готовий та фізично здатний. Хлопець розповів, що його вибір рідні сприйняли неоднозначно. Бабуся поставилася до почутого з розумінням, мати ж довго плакала, але і їй довелося змиритися. Завдяки улюбленій роботі розвідник знайшов своє кохання – дівчину з Маріуполя. Молодята дуже сумують один за одним, тож по закінченні контракту (а це трішки більше року) Олександр планує перейти до «лави запасних» та повернутися до мирного життя, розбудовуючи власну сім’ю.

Вінничанин з позивним «Добрий» пішов до АТО добровольцем ще на зорі 2014 року. Чоловік зробив такий вибір, бо втомився очікувати змін на краще за чужий рахунок. Дружина воїна хвилювалася, але врешті винесла свій вердикт: якщо не підеш, то втратиш мою повагу. Чоловік має двох синів та щодня приїздить додому, аби хоч трохи побути з родиною. Його робочий день починається о п’ятій ранку, а повернення батька очікують пізно ввечері. Але й такі крихти спільно проведеного часу допомагають сім’ї відчувати себе щасливою та повноцінною родиною. На війні військовому довелось втрачати побратимів, що призвело до внутрішньої замкнутості чоловіка. Втім, життя не зупинити… Розвідник каже, що завдяки цим подіям він не став агресивним чи жорстоким, а навпаки - подобрішав й намагається в усьому шукати позитивні моменти.

- Твердо вирішив, службу не залишу, - ділиться своєю позицією «Добрий».- Можливо, десь там я займу місце якогось молодого хлопця, який лише починає жити і мусить залишити по собі не лише героїчний подвиг, а й обзавестися родиною. А підсумовуючи, скажу: бути добру.

22-річний Роман з Вінницької області, закінчивши педагогічний виш не знайшов себе у вчительській справі. З 2015 року провадив активну волонтерську підтримку фронту з виїздом у найгарячіші точки, а коли отримав повістку з військкомата, де йому запропонували нести строкову службу, «огорошив» усіх відповіддю, що в тилу йому нести службу не цікаво, от якби на фронті…

Воєнкома довго вмовляти не довелося. Ось так з волонтера хлопчина перекваліфікувався, після проходження відповідного навчання, у розвідника. Весь цей нелегкий шлях Роман пройшов разом з університетським другом, а віднедавна, відправляючись у відпустку до родини, й тижня не може всидіти на одному місці. Каже, що має дві сім’ї: біологічну та побратимську. А своє подальше майбутнє розглядає винятково в розрізі захисника Вітчизни. Хоче продовжувати розпочату ним справу та започаткувати родинну династію військових.

Боєць з позивним «Кубінець» також з Вінниччини. Все життя присвятив армії. В молоді роки служив на Кубі, двічі був в АТО. А з 2015 року на львівських полігонах навчає військовій тактиці бою артилерійських розвідників. У військовій частині його називають легендарною особистістю, адже він, гребуючи званнями, погодився очолити посаду командира взводу, що підпорядковується старшому лейтенантові. Натомість «Кубінець» міг вимагати привілеї належні його майорському званню, але жодного разу не натякнув на це керівництву військової частини.

Львів’янина «Тосю» побратими жартома називають людиною-шлунком та катастрофою. Атовець пройшов три ротації на Сході України. Рік тому, на навчаннях отримав травму ноги, тож тренуватися на рівні з іншими він поки що не в змозі. Нині завідує місцевим клубом. За мирного життя вояк опанував декілька професій: маркетолога, логіста, будівельника, а маючи веселу вдачу, щодня заряджає позитивом та радує нескінченними жартами своїх побратимів.

Війна не стає на заваді особистому життю військових. Яскравим прикладом цього твердження стала історія «Тосі». Зі своєю дівчиною з Первомайська чоловік познайомився через мережу Інтернет. При переписці вона вподобала його фото та залишила телефон для подальшого спілкування, яке триває й досі. Молоді люди бачаться доволі рідко, тож по закінченні військового контракту «Тосі» вони розпочнуть спільне життя.

У медпункті військової частини працює боєць з позивним «Лисиця». Скромна та жіночна Марія з Луганської області здобула серед колег-чоловіків визнану повагу. Вона відмовляється говорити про себе й робить це навіть не через збереження конфіденційності, а цілком серйозно вважає свою персону не вартою уваги журналістів. Жінка, яка нещодавно стала матір’ю, переконана, що не зробила нічого такого, за що б мала отримувати визнання чи вшанування. Втім, колеги по службі переконують, що таких відданих справі самородків, як Марія, відшукати неймовірно важко, особливо враховуючи небезпечну специфіку роботи.

Боєць-інтелектуал із Чернівців з позивним «Шекель» (візуально дуже нагадує молодого Бреда Пітта) вражає своїм філософським баченням світу. Він відмінник шкільного навчання, виходець із незаможної родини з легкістю вступив до Одеської юридичної академії. Але, трохи провчившись, покинув виш, як каже, через політичні переконання. Повернувшись до рідних Чернівців, розривався між подіями на Майдані та навчанням у новому виші. Хлопчина з 19 років на собі відчув усі прикрощі війни: поранення, втрату побратимів, зневіру в загальнодержавній системі та людській ментальності. До військової частини у Гущинцях він прибув як інструктор з тактики ведення бою, а з 2015 підписав контракт на несення військової служби та перейшов до розвідки. В складі розвідувального батальйону займався безпілотною авіацією, що вважає для себе найбільш цікавим та захоплюючим заняттям. Сьогодні В’ячеслав мріє, аби українці нарешті порозумнішали, почали передусім цінувати знання, історію, культуру, а не вимірювати все грошовими знаками та впливовістю родичів. І всі, як один, наші герої чекають і роблять усе можливе для того, щоб запроданська погань залишила кордони України й більше ніколи не виявляла бажання сунути свого носа до сусіда.

 

Вікторія МЕЛЬНИК                                                        


Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: