16 Серпня | 2018 | 15:01

«Горджуся своїм Грановом»

Щоби люди могли саме так висловлювати свої почуття, сільському голові Віктору Боднюку та його однодумцям доводиться багато працювати. Віктор Максимович очочолює громаду всього лиш два роки. Правда, довго вагався перед тим, як місцевий електорат довірив йому управлінську «булаву». Декілька разів на виборчих перегонах навіть знімав кандидатуру у претенденти на неї. Та прагнення зробити привабливою рідну місцину не лише для односельців, а й для гостей, переважило. У своєму фермерському господарстві, яке також вимагає і знань, і хисту, і недоспаних ночей, довірив давати лад дружині Вірі, а сам, як мовиться, з головою поринув у справи села. І перше, на що було взято курс, то це на розчистку «Авгієвих стаєнь». Адже добре знає: візитівка кожного населеного пункту - його чистота й благоустрій. Тому-то вже у 2016-му сміття зі стихійних звалищ вивезли не мало не багато, а 600 тонн. І в основному - благодійно. А вже торік - 120 тонн. Не припиняють цю справу і нині.

Відчувається почерк господаря

Саме так характеризував, як згодом зрозуміла, роботу сільського голови водій таксі Анатолій, котрий підвозив мене із Гайсина.

- Бачите, - вдоволено казав середніх років чоловік, - дорога підсипана, рівна, обочина - обкошена, лісосмуга - розчищена. Та не тільки тут наведено порядок. Он кладовище яке!.. Розчистили дерева, встановили ворота, меморіали, громадську вбиральню. А недавно картину-ікону яку там славну намалювали! Хрест із розп’яттям при в’їзді до села поставили… Все - клопотами керівника…

Слухала уважно і не втрималась, запитала, чи не місцевий він часом, якщо так про все знає. Відповів, що ні. Просто, зауважив, нерідко підвозить людей, як-от мене. Раніше, зізнався, таке траплялося часто. А вже з приходом нового голови - менше, бо той «добився», щоби ходила маршрутка «Гранів-Вінниця», то пасажири, в більшості своїй, пішли на неї.

Під’їжджали до вулиці Центральної. Анатолій намагався ще похвалитися новинками Гранова:

- Знали б ви, яку славну зупинку тут зробили. Я таку бачив біля стадіону імені Лобановського в Києві…

Про неї, цю зупинку, мені згодом скаже і сам Віктор Максимович. Зауважить лише, що там зробили «кафешку» спеціально, аби люди, очікуючи транспорт, взимку чи в осінню негоду не мерзли, а могли зайти погрітися. 

- Дозволяти їм це дано вказівку тим, хто в ній працюватиме. А для картини, - додав, - спеціально художника запросили. Ще дві з благословенням сільського священика замовили на духовну тему. Це ікони архангелів Гавриїла та Михаїла. Одна з них вже зустрічає перехожих на кладовищі, а іншу майстер ще пише.

З турботою про малого і старого

Першим, хто зустрівся на моїм шляху до сільради, то це статечний літній чоловік. Назвався Андрієм Миколайовичем Дем’яненком. Сказав, що більш як чверть віку відпрацював водієм. Почувши про мету мого візиту - написати статтю про Гранів, повів мову про те, що за 75 років його життя в селі ще такого голови, як нині, у них не було.

- Піклується, - вдоволено зауважив ветеран, - і про малого, і про старого. Щоби нас, старих, ніхто не ошукав у рідній хаті, не обікрав, не дай, Боже, він номер своєї мобілки роздав кожному пенсіонеру, одиноким людям. Попросив, аби дзвонили, коли що треба: вночі, вдень, свято чи будень. Адже мало що буває. А людина старенька, сама. До кого звернутися, як щось? Допомогу коштами, кому треба, надає.

І продовжив:

- А ви подивіться, що при ньому із села зробили? Незрівнянне!.. У мене онуки приїжджають із міста, радіють: «У нас так гарно! Є чим гордитися…»

Таки справді є. Торік ось новою асфальтівкою застелили понад 2 кілометри дороги у центрі, а майже на 17 кілометрах доріг селом зробили поточний ямковий  ремонт. Створили комунальне підприємство «Водограй», яке обслуговує водогін, каналізацію, обрізає та чистить дерева й виконує інші роботи… А освітлення вулиць...

Згадав Андрій Миколайович і про нову зупинку, тротуари й бордюрчики,  дорожні знаки, про те, що біля кожної зупинки - баки для сміття, трактор, який сільська рада «виграла» на грант, забирає його, те сміття. А ще, казав, зробили нові паркани, висадили он парк у центрі. Впорядкували сквери та кладовища. Не оминають Меморіал Слави, пам'ятні знаки…

Думку ветерана про те, що «є чим гордитися», підтримала згодом і депутат сільради, директор місцевого будинку культури Ольга Розвора: 

- Віктор Максимович про село дбає, як ніхто. У мене донька приїжджає з Вінниці і каже, що її бере гордість за наш Гранів.

Тут же, неподалік будинку культури, зустрівся мені і ще один ветеран, котрий відрекомендувався Миколою Довгим.

- Я тридцять шість років відпрацював у сільраді. При шести головах трудився. Але ніхто стільки не зробив для Гранова, як ось наш Максимович за два роки, - твердив Микола Михайлович. Витерши піт із чола, скрушно додав: 

- Тільки йому не дають...

- Хто не дає? - запитую здивовано.

- Хіба я знаю? - відповів своїм запитанням і продовжив:  

- «Доброзичливці» пишуть всілякі кляузи, викликають різні перевірки. А що в нього самого є? Все для людей старається. Знаю, аби огородити свою садибу, взяв кредит у банку. Тепер щомісяця віддає.

Під лежачий камінь…

Уже в сільській раді мені повідомили, що в їхнього керівника нарада з депутатами, місцевими приватними підприємцями та фермерами. Однак він дозволив зайти і бути присутньою. Йшлося, як зрозуміла, про те, як святкуватимуть День Гранова.

- Село живе зі сплати податків, - продовжував раніше розпочату мову Віктор Максимович і, звертаючись до присутніх, просив: 

- Як знаєте, під лежачий камінь вода не тече. Тож, аби все відбулося на вищому рівні, дайте для організації заходу, хто скільки може… Про себе не кажу: буде, скільки треба.

Підприємець Василь Тимошевський відгукнувся на пропозицію першим, підтвердивши тезу Боднюка: «Ми маємо бути вище». Василя Васильовича підтримали й інші. Депутата Ольгу Розвору уповноважили скласти список і зібрати кошти… Потім зайшла мова про організацію під час святкування футбольного матчу. Запросили до кабінету Руслана Байду - вчителя математики місцевої школи, в минулому - депутата сільради. Руслан Петрович також підтвердив, що все буде «на вищому рівні», змагання відбудуться… 

Уже збиралися розходитися. Звертаючись до усіх, запитую, хто не дає працювати їхньому голові?

- Та є тут такі-і-і, - почувся чийсь голос. - Один з них при колишньому голові «водою завідував». Гроші мимо каси йшли. За Віктора Максимовича «лівих доходів» уже нема, бо створили  «Водограй», кошти облікують, вони «йдуть» через касу. Тож їх «жаба душить», вони і «б’ються», і Генеральну прокуратуру викликають, і комісії з обласного управління праці…

- Наш Максимович - терплячий чоловік. Я б на його місці так би «всипав», - чую ще чиєсь невдоволення.

А підприємець, депутат сільради Юрій Вакарчук з обуренням констатує, що ніхто не чув ні про яку бійку, бо її не було.

- Таке не може бути! - обурювався від душі й підприємець Олексій Довбуш.

- Знаючи Максимовича, - долучилась до розмови Ольга Розвора, - не можу повірити, щоб міг когось бити. Це смішно... Він людина мирна і дуже добра. Чудовий господарник. Чи по роботі, чи особисто треба звернутися, завжди поділиться, допоможе…

- У нас тут є один такий, що постійно провокує всіх, - висловлював свою думку депутат сільської ради, завуч школи Петро Вікторович Бондаренко. - Прийде на сесію, сяде й сидить. Запитуємо, для чого, твоє ж питання не розглядається, а він впирається: «А я хочу… А я буду-у!» Нахабно так поводить себе… Соромився б, такий молодий, здоровий, і жаліється, що хтось нібито побив. Через день він зняв той «гіпс»… 

- За фальшування фактів доведеться відповісти в суді, - запевняє Віктор Боднюк. - Відкрито ж кримінальне провадження за частиною першою статті 125 КК України..

Тепер усе - «його»

Присівши навпроти мене на стілець, педагог Руслан Байда очікує, аби висловити і свої міркування. По хвилі Руслан Петрович стиха починає мову:

- Я живу навпроти колишнього голови сільради, який три скликання очолював громаду. Хотів бути, як казав, «до скону». Не вийшло… Раніше, з чим би я не зайшов до сільради, завжди чув: «А це не моє». У Віктора Максимовича все стало «його»: школа, медична амбулаторія з денним стаціонаром, будинок культури, музей, бібліотека, стадіон, дороги… Скрізь наводиться порядок. Приміром, за його сприяння цього року поставили два великих вікна на сходах у школі, у кабінеті математики євровікна з’явилися, а в кабінеті інформатики - жалюзі. Двір школи заасфальтували, а то ж калюжа стояла. Це обійшлося в 90 тисяч гривень… Та що казати? При Боднюку село розквітає. Клуб «ожив», які тільки заходи не проводяться, людям цікаво стало йти туди, культурно проводити дозвілля…

Розповідав учитель і про те, що голова села підтримує не лише матеріальну базу школи, а й здібну молодь. Приміром, організував свято «Юне обдарування», відмінникам навчання вручається премія: 500 і 300 гривень, а призерам олімпіад і вчителям, які їх підготували, - 200. 

- У нас восьмикласник Петя Тимошенко, - задоволено резюмував Руслан Петрович, - «виграв» сім районних олімпіад, отримав 1400 гривень, а десятикласниця Альона Рискальчук п’ять олімпіад «поборола», 1000 гривень має…

Ще чула, як сільські діти завдяки підтримці обдарованої молоді навчаються у престижних вузах України, таких як КПІ, національному університеті імені Тараса Шевченка на державних місцях.

Про наймолодших також турбуються. Тут не нахваляться дитячим садочком «Сонечко», де «завдяки допомозі голови свій перший літній день цього року Гранів провів разом із сотнею малят, в атмосфері дитячого сміху, веселощів та позитивних емоцій. Святкували День захисту дітей просто неба, біля сільського Будинку культури. Святкували гучно, весело та кольорово».

Не залишають поза увагою і тих, кого спіткала біда. Зокрема, важкохворій Ірині Поліщук, яку розбив параліч, сільський голова, за словами її класного керівника Руслана Байди, винайшов 55 тисяч гривень матеріальної допомоги. Нині вона лікується в інституті нейрохірургії в Києві. Радіють, що вже почала ходити… 

Мов кришталеві намистини, 

нанизувалися факт за фактом добрих справ, до яких причетний сільський голова Гранова. А він тим часом гортає папери на столі, подає мені і каже:

- Оце списки робіт, які виконало фермерське господарство «Боднюк» щодо благоустрою села торік і вже в 2018-му благодійно. За неповних два роки назбиралося до мільйона гривень… Зроблено, як бачили і чуєте ось від людей, багато…

Тут звертаю увагу на численні грамоти, подяки. Від гайсинських районних ради та адміністрації, управління освіти, організації ветеранів, військових частин, УДК «Правий сектор» тощо. А Віктор Максимович запевняє:

- Нагороди не мені - усьому селу. Я вдячний людям, що підтримують в усіх починаннях. А з «доброзичливцями»... Бог управить. І Генеральна прокуратура, куди вони пишуть, і в обласному управлінні Держпраці, звідки викликають інспекції, сподіваюсь, усе з’ясують об’єктивно і правильно розставлять крапки над «і». Мені нема чого боятися, бо нічого не крав і нікого ніколи в житті не бив.

 
Автор: Віра Гасюк
Розповісти друзям: